Ціннісна основа прав людини

Маринович 2 Збруч

Мирослав Маринович. Виступ на міжнародній конференції "Мислити з Україною", Київ, 17.05.2014; переклад і заголовок - від «Z»

Коли монастир Київського патріархату відкрив свої двері для поранених і для переслідуваних – суспільству як би вернулась ця давня місія церкви: бути місцем прихистку для людини. Майдан взагалі був місцем для неймовірних релігійних моментів – прощення людини, її цінність. 

Для мене саме ціннісна основа прав людини є найважливішою, найвизначальнішою. Я навіть можу запропонувати таку метафору: права людини для мене як орхідеї, котрі виростають на гумусі цінностей. Заберіть цінності,  і права людини зникають, вони перетворюються в фікції, вони втрачають всякий сенс.

Януковичу не потрібні були права людини, не потрібно було право загалом. Йому була потрібна сила. Сила ставала правом.

Втрата ціннісної основи, мені здається, є тим найголовнішим, що визначає сьогоднішній режим Путіна. Я взагалі з жахом бачу, що етична, ціннісна основа Достоєвського, Чехова, Толстого – все це зникло. Зараз якась абсолютна інша основа, інші підмостки суспільної свідомості; хто зараз задається відомим питанням Івана Карамазова в Росії?

Путін побачив велич і силу Росії в абсолютно іншому місці, аніж там, де вони були завжди. Велич і сила Росії – в духовному капіталі, який знає вся Європа і весь світ. Цей капітал просто відкинутий. І, звичайно, коли відкинути цей капітал, права людини стають безглуздям.

Але оця ціннісна основа – це також і попередження Майдану. Для мене, звичайно, найголовнішим є те, що Майдан був світлим явищем, світлим феноменом. Майдан був добрим, Майдан був чуйним: взаємодопомога – це основа Майдану. І гідність, це дійсно була революція гідності. Все це було, саме цим ми захоплювались і продовжуємо захоплюватись. Це наш духовний капітал.

Але з іншої сторони, якщо ми забудемо про ціннісну основу, то Майдан – у прямому і переносному значенні – може перестати бути добрим, він може заповнитись злістю, він може образитись. А раз образиться, то він може забажати образити іншого. Тобто, вся ця слава, вся ця гордість може зникнути лишень тому, що ми забули про ціннісні основи. І тоді ми можемо продовжувати бути борцями, Майдан може залишитись борцем – але вже  перестане бути борцем за права людини.

Точно так само і з тим відчуттям, коли ми на Майдані весь час стверджували, що ми беремо відповідальність на себе за своє майбутнє. Звідкіля ж тоді ця образа на уряд, про яку я весь час чую, що він, виявляється, обманув нас, що він не дає нам того, що обіцяв? А який уряд буде давати, якщо ми не будемо вимагати?

Що означає, що ми беремо відповідальність на себе?

Це означає – щоденний плебісцит. Це означає – щоденні вимоги від уряду, не тому що він добрий чи поганий, а тому що це наша функція – демократичне суспільство.

Вимагати не в сенсі революційного вибуху, в якомусь смислі Майдан є якраз свідченням того, що у нас недосконала демократія. Бо якщо у нас буде демократія, не потрібно буде йти на Майдан. Бо Майдан буде тоді не вибухом, а нормальною щоденною роботою із захисту своїх прав. Ось тоді у нас нарешті створиться ситуація, коли ми дійсно будемо відповідальними за своє майбутнє.

Ціннісна основа також торкається і Півдня, і Сходу України. Недавно я був в Донецьку. І також чув там ту ж фразу: Київ не розуміє нас, Київ не чує нас…

Ну добре, на якийсь час відкладемо в сторону питання: а Янукович – хіба це Київ? Чому Схід в особі Януковича не чув Схід? Чому Донецьк в особі Януковича не чув Донецьк?

Я, коли почув ці фрази, задав питання: скажіть, будь ласка, який реґіон України був чутний Києву? Люди засміялися. Тому, що насправді всі пострадянські українські уряди не були здатні почути свій народ, не було такої традиції, немає такого механізму, щоб голос народу доходив до уряду. І лише нині ми повинні створити такий механізм, ми повинні його затвердити якраз цією щоденною своєю роботою.

Ціннісна основа – це також і таке ж послання Заходу, в Європу, демократичним суспільствам Заходу. Тому що: як співвідносяться цінності і безпека? В ’89 році Європа говорила мовою цінностей.

Майдан увірвався в Європу, котра говорила мовою безпеки, а Майдан говорив мовою цінностей. Ось тут було те протиріччя, яке здивувало саму Європу. Взаємозалежність між цінностями і безпекою, звичайно, ж складна. Не можна уявити одне без іншого. Але все ж таки пріоритет стоїть за цінностями. Ми можемо уявити собі ситуацію, коли треба жертвувати безпекою заради цінностей. Світ знає ці приклади, і не треба про них тут розказувати. Але якщо ми жертвуємо цінностями заради безпеки – ми втрачаємо і цінності, і безпеку. І це той висновок – дуже важливий постмайданний висновок – для Заходу, але також і для нас тут, в Україні.

І останній момент, який би хотів тут привести. Хто у нас в Україні представляє цю мову цінностей? Звичайно, складно відповісти на це запитання. Але все-таки я хочу звернути вашу увагу на те, що в Україні з’явилось покоління, котре заговорило мовою цінностей. Це – молоде покоління.

Мене це вразило, мене це здивувало. Вперше я почув мову не ідеології, а мову цінностей. І це означає, що прийшло перше покоління в Україні, котре не можна назвати поколінням homo sovieticus.

Це видно по очах, це видно по поведінці цих людей, це видно по гідності. Якщо ви звернули увагу на фотографії Ганни Гопко, коли вона йшла по Києву з віце-президентом Америки Джо Байденом. Я захоплювався цією фотографією. Таке можливо лише зараз.

Ганна Гопко Джо Байден

Українська громадська активістка Ганна Гопко і віце-президент США Джо Байден у Києві. Фото: "Збруч"

За моїх часів молода дівчина іти з таким достоїнством не могла б. І тому хочу попросити усіх тут присутніх, хто в якійсь мірі визначає майбутнє цих молодих людей. Відкрийте їм двері, відкривайте їм двері всюди, благословляйте їх шляхи, підтримуйте в них віру в те, що в їхніх руках не стільки майбутнє, а й наше теперішнє.

Мирослав Маринович

Збруч