(Не)Наша війна?

Фото з сайту "ОРД"

Фото з сайту "ОРД"

Від Львова до Луганська - 1314 км. До Донецька ближче – 1175 км. У сучасних майже військових умовах цей шлях надто близький. І панічно страшний для батьків, для дружин, для сестер… для самих мобілізованих. 

Ще в березні мешканці Заходу України сприймали мобілізацію як привід для гордості і патріотизму. У квітні – як обов’язок перед країною, який попри все потрібно виконати. У травні, після величезних втрат серед бійців Національної гвардії, з’явилися запитання – навіщо ця війна, чия це війна, чому війна ТАКА?... Обов’язок виконується, але питання не зникають…

Здається, переломним моментом стала загибель під Волновахою 22 травня 17 військових, більшість з яких на Схід відправили вже через кілька тижнів після мобілізації. Тоді на Прикарпатті попрощалися з 21-річним Дмитром Шкрібляком. На Львівщині – з 24-річним Любомиром Кузьміним. На Волині попрощалися аж з десятьма загиблими.

29 травня терористи збили вертоліт, внаслідок чого загинули 13 військовослужбовців і генерал. Генерал зі Львова, 6 міліціонерів спецбатальйону із Прикарпаття. Тіло одного з них досі не поховане, бо родичі не можуть його вивезти із окупованого і оточеного терористами Слов’янська.

Саме у травні у мешканців Львівщини з’явилося кілька питань: чому і за кого гинуть їхні земляки і чому одних мобілізують, а інших таких самих - ні? Не можна стверджувати, що ці питання ставлять собі усі без виключення львів’яни, але такі думки є, і від них неможливо відгородитися. Замовчування теми не означає її відсутність. Ці питання нікуди не зникають, а пульсують гарячою жилкою і спонукають до думки про «не нашу» війну.

«Ні корупції!» спробував проаналізувати, звідки вони беруться.

Яких беруть у солдати

Як уже повідомляв «Ні корупції!», у травні і самі призовники, і військові почали говорити, що у воєнкоматах у Львівській області і далі процвітає корупція. За деякою інформацією, коли людина приходить по повістці, їй дають на вибір два варіанти – або їхати прямісінько на Донбас, або вирішити питання за 6 тис грн., і можна продовжувати сидіти у Львові.

Лише через два тижні після появи таких повідомлень у Львівській обласній державній адміністрації нарешті вирішили створити гарячі телефонні лінії щодо проблемних питань мобілізації військових. Як повідомив заступник голови ОДА Йосиф Ситник, таке рішення було прийнято у зв’язку з тим, що родичі призваних військових нарікали на формальне проведення медогляду у військкоматах, відкупи та хабарів під час мобілізації. Також було встановлено, що не всі сільські ради подають повні списки призовників і багато військовозобов’язаних звільняються з невідомих причин.

Водночас, коментуючи дані зауваження, в.о. військового комісара Львівського обласного військового комісаріату полковник Ігор Боловицьких зауважив, що при оголошенні мобілізації медогляд як правило не проводиться, лише проводиться опитування чергових фельдшерів на пункті збору військовозобов’язаних.

«В кожному військовому комісаріаті була розгорнута медична комісія у складі 9 лікарів. Всі військовозобов’язані проходили медичну комісію, і протоколи медкомісій знаходяться у воєнкоматах», – зазначив Боловицьких. Загалом, сказав полковник, на Львівщині було виписано майже 7 тисяч повісток, а у військову частину були скеровані 2 105 чоловік, тобто, 70% були відсіяні за станом здоров’я.

Скажімо, на Волині після того, як 10 волинян загинули під Волновахою, робота медичних комісій уже стала прискіпливішою. На Миколаівському військовому полігоні «Широкий лан» військові комісари з Західної України повторно розглядають документи всіх новобранців, яких вони ж галопом призвали на службу у 51-у ОМБР. Засідають медичні комісії, вивчають особову справу кожного рекрута — чи є законні підстави бути звільненим від призову з запасу (такими підставами можуть бути наявність 3-х чи більше дітей, хвороби, опікунство тощо).

Зараз батьки та родичі ходять по лікарнях, військкоматах, сільських радах у пошуках необхідних довідок і підтверджень. «Нарешті після 2 місяців вишколу, після всіх смертей, поранень та сліз військові почали бачити в людях не лише чисельність, а й індивідуальні особливості кожного. Безумовно, це знизить градус соціального напруження серед бранців 51-ї ОМБР», - пише «Під прицілом».

Рівняння на матерів

Після значного соціального напруження в області на третій місяць антитерористичної операції Львівська облрада таки спромоглася створити тимчасову контрольну комісію, зі сприяння підрозділам ЗСУ та іншим військовим формуванням, розташованих на території області.

Комісія планує поїхати на Схід країни, щоб вивчити, в яких умовах доводиться перебувати нашим військовим, а також з’ясувати причини конфлікту із матерями військових, що стався у Яворові.

Так, на початку червня на Львівщині у Яворові жінки – матері та дружини – три доби блокували військову частину, щоб не пустити чоловіків і синів на війну. Жінки лягали на асфальт і тілами не давали можливості виїхати автобусам за територію частини. А виїзд на трасу був забарикадований поваленими деревами.

Причина, яка змусила жінок до цього вдатися, полягає в тому, що на Яворівському полігоні щойно призваних солдатів вчили воювати – по суті, тримати зброю - лише протягом десяти днів. На думку командування, цього терміну досить, щоб після нього одразу передислокуватися на Схід країни. Відтак, жінки нарікали на непідготовленість солдатів, а також на відсутність бодай елементарного матеріально-технічного забезпечення – постільної білизни, матрасів, бронежилетів тощо.

Керівництво військової частини зі свого боку заперечувало, що військових направлять одразу на бойові завдання, мовляв спочатку ще буде підготовка на Дніпропетровщині - у Новомосковському навчальному центрі.

Історія завершилася тим, що солдати втікли з військової частини повз матерів і дружин, уже на трасі сіли в автобуси і поїхали у Новомосковськ. А жінки пішли додому.

Коментуючи подію з барикадами із дерев на дорозі,  міський голова Яворова Степан Венгерак заявив: «Так якісно зрізати величезні дерева декілька матерів та дружин мобілізованих, які пікетували військову частину, не могли. Тут працювали професіонали».

Також він розповів, що серед пікетників він виявив двох активісток, в яких синів чи чоловіків серед мобілізованих немає. Але саме ці жінки найбільше кричали про те, що на Сході для галичан вже гроби заготовлені, що вони живими додому не повернуться.

Відтак, і керівництво міста, і військове керівництво частини зробили висновок, що перекривання за допомогою величезних дерев під’їзних шляхів до Яворівського гарнізону було сплановане та організоване провокаторами.

Думки на тему

Якраз на початку червня думки, що пульсували в головах простих львів’ян, почали озвучуватися лідерами громадської думки.
Так, 2 червня відомий львівський журналіст Остап Дроздов на своїй сторінці у Фейсбук написав :

«У мене таке враження, що, крім галичан, ніхто не гине за Донбас. Я вже неодноразово висловлювався, що перебування Донбасу у складі України не коштує жодної смерті. А тим паче - галичан. Тому я цілковито підтримую тих матерів, які зараз блокують військові частини, аби їхніх дітей не кидали, як гарматне м'ясо, на Донбас. За Східну Україну повинні воювати насамперед східняки. Тому дорогі галицькі матері, я з вами!».

І в той же день блогер «УП» Євген Іхельзон також написав на своїй сторінці у ФБ:

«После прочитанных комментариев еще более убедился в том, что на Западной Украине ведется целенаправленная кампания, цель которой - ослабить украинскую армию и Украину вообще.

Блокирование военкоматов, перекрывание дорог, а также информация о том, что все погибшие на востоке - из Галичины и Волыни - это тонкая работа московских спецслужб, действующих через известных людей на западе Украины.

В Украине после Майдана нет больше западных и восточных, ни русскоязычных, ни евреев. Украина - это конфигурация будущего, нашего будущего. Отдать Донбасс - это отрезать себе ноги.

Никто не хочет гибели людей, но львовяне сегодня должны понять, что кровавые клешни империи могут дотянуться гораздо дальше Пшемышля. В этом весь горький смысл войны за Донбасс. Дезертировать целыми регионами - стыдно. 

У Путина ставят на две вещи: - что украинцы не захотят воевать за Донбасс из-за того, что считают дончан чужими; - что украинцы не будут стрелять в русских ввиду родственных чувств. Дальше понимайте, как хотите, мои западные друзья».

Другий накат

Між тим у Львові до питання «чому найбільше гине західників?» додалося друге – «а може варто перейменувати вулицю Джахара Дудаєва в центрі міста?» Для будь-якої освіченої людини зрозуміло, хто такий був Дудаєв і хто такий є Кадиров, і те, що обидва чеченці, не має жодного значення. Але знову ж таки, то не питання для освічених людей, а от неосвічені чи то від незнання, чи то з провокативних міркувань його ставлять.

Так, депутат Львівської міської ради Олександр Алєксєєв звернувся з відкритим депутатським зверненням до міського голови Андрія Садового, в якому, зокрема написав:

«Коли Україна стала жертвою російської військової агресії та окупації, чеченський народ, замість висловити підтримку і співчуття, бере активну участь у військових діях на боці Росії. Чеченські бойовики вбивають наших військових і мирних українських громадян на сході України, руйнують, грабують та мародерствують. В таких умовах, на мою думку, чеченський народ більше не заслуговує на співчуття та підтримку з нашого боку.

У зв’язку з цим пропоную перейменувати вулицю Джахара Дудаєва у місті Львові на вулицю Генерала Кульчицького, який загинув 29 травня під Слов’янськом від рук російських та чеченських бойовиків, захищаючи свою Батьківщину від окупантів…»

Автора звернення журналістська спільнота швидко назвала провокатором, одначе є всі підстави вважати, що така думка у Львові не одна. І на цю тему спекуляції будуть продовжуватися.

Тому дуже вчасним було оприлюднення заяви суспільно-політичного руху «Вільний Кавказ» з приводу «чеченців», що беруть участь у війні проти України:

«… любые лица чеченской национальности, участвующие в военных действиях против законных органов власти Украины и ее свободолюбивого народа, являются российскими наемниками, которые за деньги совершали и совершают военные преступления как против кавказских народов, так и в отношении украинского государства.

Они ни в коем случае не представляют героический чеченский народ, чьи лучшие сыновья и дочери вот уже на протяжении более 20 лет ведут освободительную войну против российских оккупантов.

Более того, достойные патриоты Чеченской Республики Ичкерия, вынужденно оказавшиеся в различных странах Европы, с первого дня начала военной агрессии России против Украины инициировали создание "Международного миротворческого батальона добровольцев" имени героя Кавказа Джохара Дудаева во главе с чеченским бригадным генералом Исой Мунаевым, куда наравне с представителями других народов мира записалось более 300 чеченцев с единственной целью помочь украинскому народу отстоять свою свободу и независимость в вооруженной борьбе против имперской России».

І підпис під заявою - «Слава Украине! Героям Слава!»

Але знову ж таки, хто хоче, той почує. А хто не хоче чути, той і надалі вважатиме, що нині західняків гине більше (хоча офіційна статистика загиблих це не підтверджує), і навіщо нам (не)наша війна. Навіть не задумуючись над тим, що або хто їх примушує так думати.

Валентина Новицька, «Ні корупції!»