Небезпека, яку ми створюємо самі

Фото: oka-info.ru

Фото: oka-info.ru

Что такое эта ваша разруха? Старуха с клюкой? Ведьма, которая выбила все стекла, потушила все лампы? Да ее вовсе и не существует. […] Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнется разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах.

М. Булгаков, «Собачье сердце».

Більшість із нас, почувши термін «небезпечні відходи», одразу уявляють собі якісь іржаві бочки із невідомими хімікатами, що зберігаються на покинутому складі, або насипані гори якоїсь невідомої речовини біля хімічних заводів, що є відходами їх виробничого циклу. Хтось згадає про кольоровий дим із височезної труби величезного комбінату. Переважно саме такі картинки нам малюють телеканали та інші медіа у прив'язці із цим терміном.

На жаль, надзвичайно мала кількість людей знають, що ми, пересічні мешканці, також завалюємо довкілля небезпечними відходами. Йдеться про речі, які вже стали звичними для нашого побуту. У переважній більшості помешкань давно використовуються енергозберігаючі лампочки, у нас є безліч електронних  приладів, які працюють на батарейках та акумуляторах: годинники, мобільні телефони, фотоапарати, дитячі іграшки… що завгодно.

Відпрацювавши свій термін, усі ці лампочки та джерела живлення потрапляють до сміттєвих баків. І, на жаль, мало хто знає, що енергозберігаючі лампочки містять у своєму складі від 5 до 65 міліграмів парів ртуті, а батарейки та акумулятори – важкі метали: свинець, нікель, кадмій і також ртуть. І найгірше те, що значна частина цих небезпечних речовин виділяється у повітря та грунт не на далекому сміттєзвалювальному полігоні, а ще в контейнерних майданчиках, розташованих у безпосередній близькості до прибудинкових територій, а часом, в порушення усіх санітарних норм, прямо під під’їздом.

Попри запевнення виробників про незначний вміст ртуті у таких лампах, навіть мізерні її дози можуть викликати гострі фізичні та психічні розлади. Крім того, ртуть яка міститься в енергоощадних лампах, перебуває в газоподібному стані, що унеможливлює її збір. Величина гранично допустимої концентрації ртуті для житлових приміщень, що може призвести до тяжких хронічних захворювань, коливається від 0,001 до 0,005 міліграм на 1 кубічний метр повітря.

Так має бути. Фото: gloss.ua

Як ви думаєте, яка ймовірність розбиття лампочки, яку закинули в сміттєвий бак? При тому, що лише одна розбита ртутьвмісна лампа забруднює парами ртуті тисячі кубічних метрів повітря, а одна пальчикова батарейка, окислюючись під впливом погодних умов (сонце, дощ, зміна температури повітря), насичує шкідливими важкими металами до 20 квадратних метрів грунту.

Згідно з Державними санітарними нормами, при температурі повітря +5 і вище сміттєві баки мають вивозитися щодня. На жаль, у багатьох містах ця норма ігнорується – вивозити щодня буде дорого, а на підвищення тарифів населення реагує вкрай негативно. Відповідно, чим довше такі відходи залишаються біля будинків, тим більшу шкоду вони завдають здоров’ю їх мешканців.

Це небезпека, яку ми створюємо самі. І найгірше те, що ми про неї навіть не знаємо або просто не хочемо помічати. Так зручно. Ми так звикли. Ми, як і 20-30 років тому, виносимо сміттєві пакети до сміттєвих баків і вважаємо все інше проблемами міської влади чи компаній, що вивозять сміття. Проте світ змінився. Суттєво змінився наш побут. Потрібно змінювати свої звички та поведінку у поводженні з відходами, адже їх склад став суттєво іншим.

За останні десятиліття морфологічний склад сміття змінився суттєво. Раніше у сміттєвих пакетах не було пластику, майже не було скла, та й самих сміттєвих пакетів не було. Електроніка служила десятиліттями, її ремонтували і навіть після остаточної поломки в більшості розбиралася на запчастини.

Зараз кількість електронних приладів у нашому побуті постійно зростає в геометричній прогресії, вони стають все доступнішими та масовими у використанні. Вони перестають бути цінними, їх можна часто змінювати на більш нові та сучасні, навіть не дочекавшись закінчення терміну експлуатації попередніх. Кількість батарейок та акумуляторів у кожному помешканні обчислюється десятками, а лампочки розжарювання переважна більшість вже давно замінила на енергозберігаючі. І майже все це, відпрацювавши свій термін експлуатації (або визначений нами термін до «морально старіння»)  потрапляє до смітників.

Обсяги таких відходів по Україні вражають. За даними всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама-86», станом на 2013 рік в Україні перебували у користуванні понад 53,6 млн. мобільних засобів зв’язку, щороку до нас імпортується 300 тис. портативних комп’ютерів, 277 млн. елементів живлення (батарейок). Ці дані підтверджуються й іншими, локальними дослідженнями. Для прикладу, науковці Національного університету «Острозька академія» шляхом проведення на початку 2014 року соціологічного дослідження у місті Рівне (240 тис. населення) встановили, що щороку мешканці міста викидають до смітників понад 2 мільйони батарейок, 26,6 тисяч ртутьвмісних ламп, тисячі інших електроприладів. Загальний обсяг ринку споживання в Україні енергоефективних ртутьвмісних ламп обчислюється десятками мільйонів, при тому, що середній термін їх експлуатації становить 3-4 роки.

І це далеко не вся небезпека, яку ми викидаємо у сміття. Згідно з Класифікатором відходів, який розроблено Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України та Науково-дослідним економічним інститутом Мінекономіки України, до небезпечних відносяться такі компоненти комунальних (побутових) відходів: розчинники, кислоти, фотохімічні препарати, пестициди, люмінесцентні лампи та інші ртутьвмісні відходи, нехарчові олії та жири, фарби, лаки, чорнила, клеї та смоли, миючі засоби, які містять небезпечні речовини, деякі види медикаментів, батареї свинцеві, нікелево-кадмієві, ртутьвмістні, акумулятори, в тому числі нестандартних розмірів, що використовуються в годинниках (в т.ч. наручних) мобільних телефонах і смартфонах, кишенькових і портативних комп’ютерах, радіостанціях, фото та відео апаратурі, іграшках тощо. Куди це все дівається в масштабах України? Важко навіть уявити, скільки відходів побутової хімії викидається в загальнодержавному масштабі.

Найбільш дивним є те, що відповідь на питання, що робити з цим масивом небезпечних побутових відходів було знайдено і закріплено на законодавчому рівні 4 роки тому. Ще у лютому 2010 року було внесено зміни до закону «Про відходи», якими передбачено впровадження в Україні роздільного збирання побутових відходів. Там же чітко і зазначено,  що небезпечні відходи у складі побутових відходів мають збиратися окремо. Протягом наступного, 2011 року, Кабінетом Міністрів та профільними міністерствами були розроблені та ухвалені усі необхідні постанови, накази, методичні рекомендації для впровадження цих законодавчих норм:

-       Постанова КМУ № 541 від 25.05.2011 р. змінює правила надання послуг з вивезення побутових відходів відповідно до вимог закону, затверджує типовий договір надання послуг з вивезення побутових відходів, визначає мінімальні норми надання послуг з вивезення відходів (в т.ч. небезпечних) на одну людину, надає порядок розрахунку обсягу і вартості послуг.

-       Постанова КМУ № 1173 від 16.11.2011 р. визначає  порядок проведення конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів, встановлює зазначає серед кваліфікаційні вимоги до учасників конкурсу, зокрема наявність в учасника достатньої кількості спеціально обладнаних транспортних засобів для збирання та перевезення побутових відходів, в т.ч. небезпечних у складі побутових відходів.

-       Наказом Мінрегіонбуду № 133 від 01.08.2011 р. затверджено Методику роздільного збирання побутових відходів.

-       Наказом МОЗ № 145 від 17.03.2011 р. затверджено нові Державні санітарні норми та правила утримання населених пунктів, які також зобов’язують здійснювати роздільне збирання побутових відходів, включаючи небезпечні відходи у їх складі.

Стан впровадження усіх цих законодавчих норм кожен може оцінити самостійно. Для розуміння масштабів невиконання цих норм та їх наслідків на загальнодержавному рівні наведу кілька цифр із офіційного сайту профільного міністерства – Мінрегіонбуду:

в Україні за 2013 рік утворилось близько 59 млн. м3 побутових відходів, або близько 13 млн. тонн, які захоронюються на 6,7 тис. сміттєзвалищ і полігонів загальною площею понад 10 тис. га.;

близько 78% населення України охоплено послугами з вивезення побутових відходів;

завдяки впровадженню в 503 населених пунктах роздільного збирання побутових відходів (всього в Україні майже 30 тисяч населених пунктів – автор), роботі 21 сміттєсортувальних ліній, 1 сміттєспалювального заводу і 3 сміттєспалювальних установок перероблено та утилізовано близько 3,65% побутових відходів, з них: 1,15 % спалено, а 2,5% побутових відходів потрапило на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні заводи.

Вдумайтесь: через чотири роки після прийняття закону і два з половиною роки після ухвалення повного пакету документів включно із методичними рекомендаціями щодо роздільного збирання побутових відходів, тільки 1,7 % населених пунктів України переробляють та утилізовують 3,65 % сміття! Проте вражає інше – висновки чиновників: треба побудувати ще 626 сміттєполігонів.

А так є. Фото: podrobnosti.ua

А так є. Фото: podrobnosti.ua

При цьому, не наведено жодного випадку наявності системи окремого збирання сміття від населення та ЗНЕШКОДЖЕННЯ небезпечних побутових відходів. На прямий запит до міністерства з проханням повідомити, де в Україні налагоджено окреме збирання небезпечних побутових відходів, отримав у відповідь інформацію про 22 точки з контейнерами для збору батарейок у рамках конкурсу «Збір використаних батарейок у місті Вінниця» та про проект «Створення муніципальної системи поводження з відходами побутового електронного та електричного обладнання» у рамках Програми транскордонного співробітництва у Львові, який також фокусувався на зборі і переробці батарейок.

Чому ж так відбувається? У Мінрегіонбуді мають відповідь на це питання: «Основними чинниками, що сприяють такому стану, є невиконання місцевою владою вимог, визначених законами України […], органи місцевого самоврядування не поспішають, а іноді і зволікають із впровадженням сучасних методів та технологій поводження з побутовими відходами».

Мушу підтвердити законність цих звинувачень на адресу місцевої влади. Правда, це не знімає з Міністерства та інших державних, особливо контролюючих органів відповідальності за відсутність належної реакції на бездіяльність органів самоврядування. Незважаючи на те, що проблема відокремленого збирання небезпечних відходів, зрештою як і роздільного збирання в цілому, має загальнодержавний характер, вирішенням її повинні займатися в першу чергу органи місцевого самоврядування.

Згідно з Законами України «Про відходи» та «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення питань у сфері поводження з небезпечними відходами відноситься до виключної компетенції місцевих рад. До повноважень виконавчих органів місцевих рад належить вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, а також здійснення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності у сфері поводження з відходами.

Місцеві ради визначають виконавців послуг з вивезення відходів, а виконкоми розробляють технологічну схему роздільного збирання побутових відходів, затверджують схеми санітарної очистки населених пунктів,  встановлюють тарифи на збирання та вивезення сміття, проводять роз’яснювальну роботу серед населення. Точніше, мають це роботи згідно з законами.

Реалії ж зовсім інші: в Україні на сьогодні лише набирають обертів переважно громадські ініціативи власними силами забезпечити збирання окремих компонентів небезпечних побутових відходів. Переважно це батарейки та акумулятори. В останні роки в містах стали з’являтися пункти утилізації, куди громадяни можуть віддати відпрацьовані джерела живлення, встановлюють спеціальні скриньки і в деяких організаціях. Потім їх відправляються на переробку до Львова на завод «Аргентум» чи навіть до Франції.

У містах Черкаси та Кам’янець-Подільський міська влада спробувала налагодити збирання від населення ртутьвмісних ламп, але з різних причин ці акції не стали системними.  Проводилися в Україні і кілька громадських акцій по збору від населення відпрацьованих енергозберігаючих ламп. Наприклад, наприкінці 2012 р. Екоклуб  від мешканців Рівного за 4 дні зібрав майже 500 небезпечних лампочок та 11 кг батарейок. Органи влади завжди охоче долучаються до проведення таких акцій, але це зовсім не може усунути проблеми, що виникли внаслідок невиконання ними їх власних повноважень по налагодженню постійно діючих систем збирання від населення для подальшого знешкодження небезпечних побутових відходів.

Особисто я не став миритися з такою кричущою бездіяльністю місцевої влади і подав до суду адміністративний позов на Рівненський міськвиконком з вимогою налагодити у місті Рівне систему окремого збирання небезпечних побутових відходів. 6 березня 2014 р. суд зобов’язав виконавчий комітет розробити та затвердити технологічну схему роздільного збирання побутових відходів та схему санітарної очистки міста. І одне, і друге передбачає окреме збирання небезпечних відходів. Тепер лишилося контролювати виконання міською владою рішення суду.

Українці довели свою здатність згуртовуватися проти злочинних дій влади та готовність протистояти зовнішньому агресору. За останні чотири місяці нація продемонструвала свою зрілість, посунувши на задній план фактори, якими нас постійно намагалися роз’єднувати.

На черзі нові іспити – спроможність помічати та вирішувати внутрішні проблеми, які на перший погляд можуть здаватися «дрібними побутовими» і не вартими уваги у такий надзвичайно складний для держави час. Проте від здатності навчитися визнавати такі проблеми і знаходити ефективний шлях їх вирішення залежить, чи стане Україна успішною та процвітаючою. Головна боротьба за країну, про яку ми мріємо, тільки розпочинається, адже це боротьба з найскладнішим «ворогом» - із самим собою, своїми стереотипами мислення та поведінки.