Новий “клієнт” Гааги, або Злочини проти людяності в Україні

 Вікторія Сюмар, спеціально для УП

Євромайдан разом із кристалізацією національної ідентичності українців та їхніх цінностей показав кримінальну сутність нинішньої влади на чолі з Януковичем, а також те, до яких суспільних та політичних катаклізмів може призводити зрощення криміналітету із владою в різних формах.

Події кількох місяців у концентрованому вигляді продемонстрували, наскільки серйозну загрозу – як кожному з 45 мільйонів українців, так і людству загалом – становить перебування при владі людей, які живуть за законами локально-кримінального світу.

Фізичне переслідування політичних противників та населення кримінальними елементами, спільно з міліцією, викрадення та допити, побиття та арешти з використанням залежного суду – є нічим іншим  як державним терором проти власного народу.

Державний терор характеризується використанням політичної влади для залякування та упокорення населення.

Окрім численних фактів такого терору, численних порушень базових прав людини, українці та світ побачили й низку інших злочинів, які цілком можуть підпадати під визначення "злочини проти людяності".

Голова Міжнародного трибуналу в справах Югославії, відомий юрист Антоніо Кассезе визначає злочинами проти людяності такі, у яких мають місце наступні характеристики:

1. Особливо одіозні злочини, які є замахом на людську гідність чи серйозним приниженням людини.

2. Не ізольовані чи спорадичні події – а ті, які є частиною або урядової політики, або системної практики злодіянь, які допускаються урядом або яким сприяє влада. Ідеться або про серію злочинів, або про політику чи план, що його розроблено державною владою чи окремими владними представниками, об'єднаними в політичну групу.

3. Ці злочини є поза законом і можуть бути покарані незалежно від того, відбувається вони під час війни/бойових дій чи в мирний час.

4. Жертвами злочинів можуть бути цивільні громадяни чи, у випадках збройних конфліктів, особи, які не беруть участі у військових діях.

Злочини, які підпадають під категорію злочинів проти людяності, що проявилися в діях української влади впродовж останніх двох місяців, можна поділити на декілька категорій.

I. Залякування та побиття мирного населення кримінальними елементами спільно з міліцією

Термін "тітушки" став дефініцією після того, як спортсмен Вадим Тітушко напав на журналістів у ході акцій опозиції 18 травня 2013 року. Ця історія ще тоді стала показовою, оскільки виявила, що для організації власних масових акцій українська влада активно використовує учасників різних спортивних клубів, які часто фінансуються членами Партії регіонів, або навіть депутатами.

Зважаючи на фізичну підготовку таких "маніфестантів" і їхню агресивність, їх використовували для залякування протестувальників з іншого боку. Така "тактика" залучення до акцій протесту та нападів на опозиційно налаштованих активістів проявилася в численних прикладах у ході протестів Євромайданів.

Ось лише декілька показових прикладів, які свідчать про масовий характер спільних дій міліції та кримінальних елементів для залякування мирного населення.

Київ. У ніч на 21 січня, у розпал протистояння на вулиці Грушевського озброєні бітами, кийками та іншими засобами групи молодиків, так званих "тітушок" робили спроби організувати безлад на вулицях Києва. Урешті, на захист порядку в місті вийшли кияни, організувавшись у народні дружини. Декілька груп молодиків були затримані.

Дніпропетровськ. 26 січня міліція разом зі спортивними молодиками розігнала акцію протесту біля Дніпропетровської ОДА, вистежуючи мітингувальників по вулицях міста. Раніше з'явилось відео, на якому видно, як озброєні палицями "тітушки" отримують інструктаж прямо в будівлі Дніпропетровської ОДА, там їм видали кийки та щити.

Запоріжжя. У Запоріжжі 26 січня силовики разом із тітушками закидали гранатами та розігнали мирну акцію протесту під стінами ОДА, під час якої мітингарі вимагали відставки діючої влади. Під час зачистки були використані світлошумові гранати та помпові гвинтівки.

За свідченням очевидця Тараса Білки, "тітушки були з білими стрічками на рукавах, ловили всіх без таких стрічок і били". Деяких тітушків бачили з молотками та битками. Окрім того, постраждалим внаслідок розгону не радять звертатися за медичною допомогою, бо в лікарнях чекає міліція.

Людей вистежували на різних вулицях міста впродовж декількох годин, затримуючи до відділків міліції.

 ІІ. Катування

У цих випадках мова йде не про пряме силове протистояння мітингувальників і силових підрозділів, а про катування затриманих силовиками людей, які цілковито перебувають у їхній волі. Подаємо лише деякі показові свідчення самих жертв.

Свідчення Михайла Гаврилюка: "Беркутівці" кинули мене на землю й дуже довго били. Після цього вони почали мене роздягати. Роздягнувши догола, вони почали футболити мою голову, як м'яч. Весь цей час кожен із них фотографувався зі мною. Вони повалили мене на землю, ставили ноги мені на голову й так фотографувалися. А потім хтось із них запропонував відрізати мені чуба. Вони тримали мене за голову й по частинах відрізали чуба ножем. Почасно знущалися всі, кому не лінь. Створили коридор і вимагали, щоб я через нього пройшов. Але я не виконав їхнього наказу".

За оцінками юриста Миколи Сірого, очевидним та беззаперечним є факт того, що офіційними особами правоохоронних органів стосовно до Михайла Гаврилюка вчинено катування – тобто дії, які за міжнародним кримінальним правом вважаються злочином проти людяності.

Висновок юриста: у наявності очевидна дискримінація за національною, етнічною та політичною ознаками, оскільки йдеться про катування протестувальника Євромайдану, образ якого цілковито співпадає з образом етнічного українця та козака.

Свідчення російського журналіста "Лента.Ру" Андрія Кисельова. Андрій Кисельов 23 січня в Києві у якості журналіста разом з активістами поїхав за автозаками із затриманими опозиціонерами. Бійці Беркуту, за його свідченнями, витягнули всю групу з машини й примусили півтори години стояти на колінах у снігу на морозі.

При затриманні Кисельов отримав рану на обличчі та численні забої, але медичної допомоги йому не надали. За словами журналіста, у протоколі записано, ніби він з іншими активістами"кидав каміння та викрикував антиурядові гасла, хоч насправді цього не було".

Свідчення Сергія Собка, Черкаси. "Нас сильно побитих кинули в автобус "Беркута", кинули на підлогу й продовжували бити, стрибали ногами, щоб зламати ребра. На підлозі було багато крові, вона була слизька від крові".

Такі свідчення зовсім непоодинокі. Люди, яких затримали правоохоронці, уже перебуваючи під контролем цих правоохоронців, зазнавали побиттів та інших тортур. Урешті, десятки таких активістів були заарештовані на 2 місяці позбавлення волі рішенням судів.

ІІІ. Викрадення та зникнення активістів

Одним із видів залякування стали викрадення, побиття та катування активістів протестних акцій, які набули фактично масового характеру.

 Випадок Ігоря Луценка. Відомого громадського активіста, який до Євромайдану боровся з незаконними забудовами в Києві, Ігоря Луценка вранці 21 січня 4 чоловіків у цивільному викрали прямо з Олександрівської лікарні, коли він привіз туди пораненого Юрія Вербицького.

Луценко розповів, що ті, хто його викрав і бив, "професійно займаються побиттям людей, можливо, вони в минулому правоохоронці". Викрадачі випитували у нього "Що буде робити ВО "Майдан?" та "Хто фінансує мітинг?" Спочатку його били в гаражі, а потім вивезли в ліс і наказали молитися, після чого зникли.

Випадок Юрія Вербицького. Разом з Ігорем Луценком викрали й пораненого активіста Юрія Вербицького. За словами Луценка, його значно жорстокіше били, коли стало відомо, що він виходець зі Львівщини.

Юрія Вербицького знайшли мертвим наступного дня. Смерть "настала в результаті переохолодження", – повідомив речник відділу зв'язків із громадськістю Головного управління МВС України в Київській області Микола Жукович. Водночас, Вербицький фактично став жертвою викрадення та катування, оскільки завдані йому травми не дали можливості вибратися з лісу живим.

Випадок Дмитра Булатова. Дмитро Булатов – організатор Автомайдану, групи автомобілістів, які здійснювали автопробіги на підтримку Євромайдану, а також організовували поїздки до резиденції Януковича у Межигір'ї. Булатов зник у ніч із 22 на 23 січня. Його відпустили лише через 8 днів, 30 січня. Після тривалих катувань його вивезли та викинули з машини.

*   *   *

Загалом сьогодні зниклими безвісти, за даними "Євромайдан SOS" є 36 осіб.

IV. Порушення прав "третьої сторони" в ході бойових дій

 Міжнародне гуманітарне право має норми, які охороняють так звані "треті сторони" під час воєн та бойових дій, зокрема, журналістів та медиків. Захист журналістів означає, що вони не повинні бути об'єктом нападу, як і їхнє майно.

Ці норми в Україні були цілковито порушені. Адже десятки прикладів свідчать про те, щоправоохоронці цілили в журналістів цілком свідомо, аби знищити відео чи фотозйомку.

1) Журналісти:

За попередніми підрахунками, від початку протестних акцій в Україні фізично постраждало 136 журналістів українських та іноземних ЗМІ. За даними Інституту масової інформації, який проводить детальний моніторинг усіх випадків, ідеться про свідомий обстріл, знищення техніки та побиття журналістів, що мало на меті перешкодити їхній професійній діяльності.

Ось перелік деяких показових випадків.

19 січня в прямому ефірі стрімеру Spilno.tv Анатолію Лазаренкові працівники міліції прострелили руку з травматичної зброї.

19 січня журналіст Української молодіжної інформаційної агенції Павло Іванов постраждав на вулиці Грушевського в Києві. У нього влучили відразу чотири кулі, усі в голову, одна – в очне яблуко.

20 січня в Києві із травматичної зброї поранили в ногу журналістку каналу 1+1 Наталку Пісню, яку підстрелили працівники міліції із травматичної зброї.

20 січня на Грушевського куля, яка летіла зі сторони міліції, влучила в камеру оператора 5 каналу Івана Наконечного, коли він підійшов ближче до барикад, камера вийшла з ладу.

20 січня в Києві на вулиці Грушевського оператор 5 каналу Юрій Усик зафіксував, як співробітник "Беркуту" вистрелив йому в об'єктив камери.

21 січня силовики поцілили в голову гумовою кулею оператору інтернет-телебачення "Прихована правда" Олегу Веремієнко.

22 січня журналісту The Associated Press Єфрему Лукацькому міліцейські снайпери стріляли в голову.

22 січня в Донецьку під час демонстрацій прихильників і противників Євромайдану невідомі молодики нанесли декілька ударів у голову й тулуб оператору телеканалу "Донбас" Ігорю Монастирьову, здійснювалися спроби вирвати телекамеру.

23 січня в Черкасах уночі під час висвітлення подій біля Черкаської ОДА невідомі в цивільному затримали та жорстоко побили керівника та оператора міського сайту "0472.ua"Олега Огілька. У нього забиття нирок, набряк голови, садна й сліди побоїв по всьому тілу.

26 січня в Дніпропетровську під час протистояння учасників мітингу та тітушок у знімальну групу телеканалу ICTV у полетіли камені. У шию та в голову поранено оператора телеканалуДениса Синегіна, камеру розбито. Оператор "34 каналу" Сергій Кочет отримав поранення в спину із травматичної зброї, камеру розбито, знімальну групу побито.

26 січня в Черкасах під час розгону Євромайдану беркутівці побили, забрали техніку та затримали журналіста Польського громадського телебачення "Белсат" Сергія Марчука, лікарі наклали 11 швів на голову. Сергій Єфімов, оператор ТРК "Вікка", зазнав нападу силовиків. Йому розбили камеру після того, як він допоміг журналісту каналу "Інтер" Станіславу Кухарчуку, якого бив "Беркут". Беркутівець погрожував оператору розправою.

*   *   *

Характер застосування сили з боку міліції свідчить про те, що вони свідомо цілили саме в журналістів, які фільмували їхні дії. Часті випадки подібних нападів та стрілянини, а також відсутність розслідувань та покарань винних можуть свідчити про цілеспрямовану політику або про наявний наказ для силових підрозділів про свідоме знищення відео- та фотосвідчень, а також апаратури, якою вони здійснюються.

2) Медики:

22 січня бійці Беркуту увірвалися й ущент розгромили медичний пункт на вулиці Грушевського, де пораненим надавали медичну допомогу. 26-річного медика Олексія Тутова з Керчі, який надавав допомогу постраждалим на вулиці Грушевського, заарештували.

22 січня Тутов надавав медичну допомогу постраждалим на вулиці Грушевського. Чоловік був у повній медичній екіпіровці: спеціальна каска із червоним хрестом, біла медична футболка з великим червоним хрестом ззаду й спереду. Декілька днів лікар не виходив на зв'язок. Про затримання повідомив сам Тутов, зателефонувавши з Лук'янівського СІЗО. Під час затримання його сильно побили, у чоловіка не було при собі теплого одягу. Також стало відомо, що Голосіївський суд присудив Тутову 2 місяці утримання під вартою за напад на спецпризначенців.

В ефірі "5 каналу" координатор медичного пункту Євромайдану Олег Мусій повідомив, що правоохоронці свідомо обстріляли медиків, "в спину обстріляли гумовими кулями медиків, які були в одяг із нашивкою – червоний хрест. Медиків обстріляли чергою гумових куль".

Загалом стрілянина в медиків, характер знищення медичного пункту, затримання поранених прямо в лікарнях – свідчить про свідомий злочин із метою унеможливити надання медичної допомоги протестувальникам.

*   *   *

Подібні випадки носять значно більш масовий характер, аніж показано у вищеописаних прикладах. Це означає, що їх не можна списати на "ексцес виконавців" у ході силового протистояння.

Варто зазначити, що при всіх наявних та задокументованих фактах, влада жодного разу не вдалася до ефективного розслідування цих порушень прав людини та не покарала винних – як працівників так званої "правоохоронної сфери", так і кримінальних елементів, задіяних у побитті та викраденнях людей, злочинах проти журналістів та медиків.

Це може свідчити про цілеспрямовану політику терору, злочини проти людяності та їх організацію найвищими державними посадовцями.

У відповідь на такі дії відбувається лише подальша мобілізація протестуючих.

Така ситуація ставить країну в центрі Європи на межу надзвичайно глибокого силового протистояння, де, з одного боку – громадяни, що обстоюють свої конституційні права, а з іншого – силовий апарат влади, яка втратила довіру більшої частини громадян, та використовує ресурси кримінального світу.

 Висновки

Як відомо, злочини проти людяності розглядає Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. До МКС можуть подавати громадяни країн, на території яких діє Римський Статут, що його започаткував суд.

Як відомо, Україна цей статут не ратифікувала, і його ратифікація була одним із пунктів Угоди про Асоціацію з ЄС.

Водночас, як відзначає в публікації в "ДТ" професор-правознавець Володимир Василенко, бувають і винятки: 31 березня 2005 року Радбез ООН передала прокуратурі МКС матеріали, що стосувалися скоєння міжнародних злочинів на території Судану, який не є учасником Статуту МКС. Урешті прокурор видав ордери на арешт колишнього міністра внутрішніх справ Судану Ахмада Харуна й лідера воєнізованих формувань Алі Абд-Аль-Рахманата, чинного президента Судану Омара Аль-Башира.

Зважаючи на позицію Росії щодо ситуації в Україні та її постійне членство в Радбезі ООН, ця схема навряд чи може спрацювати в контексті українських посадовців.

Однак, не варто забувати: злочини проти людяності не мають строку давності. І до відповідальності за них притягуються не лише прямі виконавці, а й ті відповідальні особи, за мовчазної згоди яких вони здійснювалися.

Тож у випадку ратифікації Римського статуту, з відповідними правками до Конституції України, українські посадовці цілком можуть потрапити до суду в Гаазі.

Імовірні й інші варіанти винятків. Зокрема, тут важливими напрацюваннями мали б стати результати роботи спеціальної комісії ПАРЄ, про яку вже було оголошено.

Гаага – це останній пункт призначення для тих правителів, які використовували силу проти власного народу та дозволяли вдаватися до звірств, які не мають нічого спільного з людяністю.

Але ж, суд у Гаазі значно більш гуманніший, аніж той, який урешті спіткав Чаушеску та Каддафі...

Вікторія Сюмар, спеціально для УП