Гроші не пахнуть, або сміття як бізнес для обраних

Сергій Пінчук. Фото: 4vlada.com

Сергій Пінчук. Фото: 4vlada.com

В Україні готується повний перерозподіл ринку поводження із побутовими відходами. Точніше, цей процес розпочався ще рік тому. Перший етап полягав в ухваленні закону, який призвів до закриття в Україні сміттєпереробних заводів. На черзі наступний законопроект, який значно розширює можливості контролю ринку поводження з відходами.

Зовсім скоро великі оператори ринку купуватимуть ліцензії на захоронення та перероблення відходів, а кожен українець змушений буде, крім оплати значно вищих рахунків за вивезення побутових відходів, своїм коштом утримувати підприємство-посередника, яке буде створено в кожному місті, і єдиним завданням якого буде збирати кошти від споживачів та розраховуватися із наперед визначеними виконавцями послуг. Смітити стане дорогим задоволенням.

Кому потрібне сміття?

Україна тоне у смітті. Обсяги накопичення відходів, кількість полігонів і звалищ для їх захоронення постійно збільшуються, погіршується санітарний стан населених пунктів.

За офіційними даними, в Україні накопичено близько 36 млрд. тонн відходів, або більш як 50 тис. тонн на 1 кв. кілометр території. З них утилізується лише 30 % промислових відходів та 4 % побутових відходів.

Послуги з вивезення побутових відходів надаються лише 75 відсоткам населення, що призводить до утворення щороку несанкціонованих звалищ. Більшість полігонів перевантажені або не відповідають вимогам екологічної безпеки. Погіршується ситуація у сфері поводження з небезпечними відходами, загальний обсяг накопичення яких становить близько 1,6 млрд. тонн.

Як не дивно, головна роль у вирішенні надзвичайно актуальної проблеми поводження із відходами належить не Кабінету міністрів України разом з профільними міністерствами. Поки що Кабмін обмежився лише затвердженням проекту Загальнодержавної програми поводження з відходами на 2013-2020 роки, яка передбачає здійснення заходів щодо створення сучасної інфраструктури збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини, залучення інвестицій у сферу поводження з відходами лише на другому етапі, починаючи із 2016 року.

Ініціативу врегулювання ринку поводження з відходами взяла на себе народний депутат України, член комітету з європейської інтеграції Юлія Володимирівна Льовочкіна. І варто відзначити, своє бачення функціонування ринку поводження з відходами вона просуває досить швидко та впевнено.

Найперше, з чого почалася побудова моделі ринку Льовочкіної – взяття під контроль фінальних та основних операцій поводження з відходами – перероблення та захоронення. Під чий контроль? Президента України. Звісно ж, не напряму, а опосередковано, через Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України, яка призначається Президентом України. Комісія є підпорядкованою Президенту і лише підзвітною Верховній Раді.

21 травня 2012 року Юлія Льовочкіна спільно із Юрієм Мірошниченко (представник Президента у Верховній Раді, заступник голови комітету ВРУ у закордонних справах) зареєстрували законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного регулювання у сфері комунальних послуг», яким передбачено передати функції регулювання ринку перероблення та захоронення побутових відходів Національній комісії регулювання ринку комунальних послуг України як такі, що належать до природних монополій (захоронення) та діяльності на суміжному ринку (переробка).

До цього усі тарифи на поводження з відходами встановлювалися виключно органами місцевого самоврядування.
На всіх етапах проходження законопроекту Головне юридичне управління Верховної Ради давало негативну експертну оцінку цьому законопроекту, пропонуючи депутатам не підтримувати його ні у першому читанні, ні в ході подальших розглядів.

Серед основних аргументів звучали такі:

- перероблення та захоронення відходів є етапами поводження з ними, і їх не можна штучно відділяти та надавати особливий статус правового регулювання;
- не можна визнавати сферу захоронення побутових відходів ринком, що перебуває у стані природної монополії, а діяльність у сфері перероблення побутових відходів відносити до діяльності на суміжному ринку через присутність на такому ринку великої кількості гравців;
- створення природної монополії у сфері перероблення та захоронення побутових відходів призведе до обмеження доступу на ринок нових виробників цих послуг, тобто інвесторів;
- зрештою, даний законопроект не узгоджується із рядом діючих законів, зокрема із законами «Про відходи», «Про природні монополії» та «Про ліцензування…».
Незважаючи на це, у жовтні 2012 року Верховна Рада України ухвалює даний законопроект, а вже 3 листопада 2012 року він набирає чинності.

Чужим тут не місце

Результат впливу закону не забарився – 29 листопада 2013 року власники сміттєпереробного заводу, що у місті Рівне, прийняли рішення про його зупинку. 60 працівників звільнено. За словами директора заводу Святослава Євтушенка, рівненський завод – останній, який припинив свою роботу. Інші сміттєпереробні та сміттєсортувальні підприємства зупинилися ще раніше.

Причина – неврегульованість чинного законодавства. Справа в тому, що згідно p законjv Льовочкіної-Мірошниченка, тариф на переробку побутових відходів затверджує Національна комісія з питань житлово-комунального господарства. Але ця комісія може затверджувати тарифи лише тим підприємствам, ліцензування діяльності яких вона проводить.

В Україні ж ліцензії на переробку та захоронення сміття законодавством не передбачено. Тобто, сміттєпереробний завод не мав права взагалі працювати, оскільки діяльність, яку він здійснює, підлягає обов’язковій тарифікації, а тариф встановити нікому.

Але це далеко не всі наслідки ухвалення цього закону: рівненський сміттєпереробний завод, в який німецький інвестор FFK вклав 70 млн.грн., постачав альтернативне паливо зі сміття на розташований у сусідньому містечку Здолбунів цементний комбінат «Волинь-Цемент», переобладнання печей якого з газу на альтернативне паливо обійшлося іншому німецькому інвестору, компанії Дікерхофф, у понад 50 млн.грн.

Пікантності цій ситуації додає те, що напередодні рішення про зупинку заводу, 27-28 листопада 2013 року, у Рівному відбувалася виїзна колегія Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства за участі заступників голів облдержадміністрацій всіх регіонів України і мерів багатьох міст, в ході якої міністр Геннадій Темник провів робочу нараду щодо поширення на всі регіони досвіду рівненського промислового кластеру з виробництва альтернативного палива із побутових відходів та використання його на вітчизняних підприємствах.

За неофіційною інформацією, власники сміттєпереробного піднімали питання законодавчої колізії перед міністром Темником, на що той порадив дочекатися ухвалення в парламенті іншого законопроекту Юлії Льовочкіної «Про внесення змін до деяких законів України у сфері поводження з побутовими відходами» № 2295.

Мушу інвесторів розчарувати: з прийняттям цього законопроекту проблеми не зникнуть – їх замінять інші. Розпочнеться повний перерозподіл ринку поводження з відходами.

Схема Льовочкіної

Згідно із законопроектом 2295, питання неврегульованості з тарифами на переробку та захоронення сміття вирішується просто – ці види діяльності відносять до переліку тих, що підлягають ліцензуванню. Ліцензійні умови має виписати регулятор - Національна комісія з питань житлово-комунального господарства. Ця Комісія також має визначити перелік документів для ліцензування, видавати ліцензії, затверджувати тарифи на захоронення та переробку сміття і здійснювати регулювання та нагляд за діяльністю ліцензованих нею підприємств.

Тут інвестори можуть видихнути – отримати ліцензію в Україні та встановити тариф хоч і дорого, але можна. Проте, отримати тариф на переробку відходів та захоронення – це ще далеко не все. Адже суттєві перетворення ринку цим законопроектом передбачені не лише для сміттєзаводів – вони пронизують всю систему поводження з побутовими відходами і сягають її витоків – фізичних та юридичних осіб, які ці відходи створюють у процесі своєї життєдіяльності і які за поводження з цими відходами сплачують.

Отже, послуги поводження з побутовими відходами у цьому законопроекті складаються з трьох операцій: вивезення, перероблення та захоронення. Вивезення відходів з населеного пункту (напевно, на жаль, для Юлії Володимирівни) монополією не оголосиш ніяк. Тому цю операцію довелося віддати на відкуп місцевим радам.

Але щоб цей процес не лишався геть безконтрольним, законотворець вирішив зобов’язати кожну місцеву раду визначити єдиного виконавця послуг із поводження з побутовими відходами. Це підприємство не буде надавати послуги: воно лише укладає договори із споживачами, збирає з них кошти згідно із встановленим тарифом та укладає договори із надавачами послуг із вивезення, переробки та захоронення відходів. Такий собі посередник у кожному населеному пункті.

Тільки уявіть собі: всі кошти за сміття у Києві, Харкові, Львові чи будь-якому іншому місті – в одну структуру! Поки що цією структурою має бути комунальне підприємство, але хто може гарантувати, що згодом слово «комунальне» не випаде із закону? Та й наслідки концентрації усіх платежів в одній комунальній структурі ми вже бачили: згадати хоча б КП «Основаніє», яке взяло на себе обслуговування всього житлового господарства Запоріжжя.

Правда, від повного свавілля посередника в законопроекті є запобіжник: виконавців послуг з поводження із відходами визначає не посередник, а виконавчий комітет місцевої ради. При цьому, надавачів послуг із вивезення відходів виконком визначає на конкурсних засадах, а от виконавців з переробки та захоронення – без конкурсу.
Залучення в цю схему виконкомів забезпечує суттєвий бонус - законодавець усю політичну відповідальність за поводження з відходами покладає на місцеву владу, адже саме місцеві виконкоми мають встановлювати остаточний для споживачів тариф на послуги з поводження із відходами.

Тариф на сміття

На сьогодні ситуація з формуванням тарифу на поводження з побутовими відходами виглядає таким чином: місцева рада проводить конкурс на відбір єдиного виконавця послуг з вивезення відходів, який здійснює всі операції поводження з ними – збирання, зберігання, перевезення, утилізацію, захоронення (одноосібно або із залученням субпідрядників).

При цьому, рада може визначити як одного виконавця на всій території, так і розбити населений пункт на сектори та визначити окремих виконавців у кожному секторі. І все на конкурсних засадах. Тариф на послуги визначає виконавчий комітет ради, виходячи з обґрунтованих витрат виконавця послуг плюс рентабельність. Все.

Згідно з законопроектом 2295, остаточна вартість, яку споживачі платитимуть за поводження з побутовими відходами, визначатиметься також місцевим виконкомом. Проте вона складатиметься з багатьох складових: вартість поводження з відходами, що включає вартість вивезення, вартість перероблення та вартість захоронення та, окремо, оплата послуг підприємства-посередника.

Розмір оплати посередника визначає виконком на основі фактичних його витрат! Розмір оплати за поводження з відходами буде визначатися виходячи із економічно обґрунтованого тарифу на вивезення відходів, який встановлює виконком плюс економічно обґрунтовані тарифи на перероблення і захоронення відходів, які встановлюються Національною Комісією.

Не буду деталізувати усіх складових, які входять до поняття «економічно обґрунтований тариф» - повірте, це буде не дешево, адже туди включається і інвестиційна складова, і кредитні зобов’язання виконавця послуг тощо.

Вам не сподобається новий тариф, і ви не будете платити? Для цього законотворень передбачив окремі положення, якими запроваджуються штрафи для суб’єктів господарювання за ухилення від укладання договору на поводження з відходами. На перший раз керівника чекає штраф у розмірі 850-1700 грн., повторно протягом року – вдвічі більше. А для звичайних фізичних осіб цей договір носить характер публічного договору.

Фактично уся відповідальність за підвищення тарифів на відходи покладається на орган самоврядування, який затверджує остаточну вартість для споживачів. І мало хто з громадян чи підприємців, які платитимуть за сміття, будуть перейматися деталями, що не виконком придумав додаткову оплату посередника, і не виконком тарифікує перероблення та захоронення з усіма інвестиційними та кредитними складовими.

Місцева влада, по суті, відповідальна тільки за збирання відходів від споживачів та їх перевезення до підприємства, що змогло отримати відповідну ліцензію. А ще – зібрати гроші і розплатитися із виконавцями. Тобто, має виконувати саму марудну роботу.

Все вже готове

Головне науково-експертне управління Верховної Ради знову категорично виступило проти ухвалення чергового законопроекту Юлії Льовочкіної. На переконання фахівців апарату ВР, він суперечить нормам Цивільного та Господарського кодексів, цілого ряду законів України, а його прийняття «…негативно позначиться на практиці правозастосування».

В управлінні нагадують авторам законопроекту, що попередній закон Льовочкіної-Мірошниченка вже створив багато проблем, які частково намагаються вирішити новим проектом, але насправді створюють ще більше. Основні аргументи такі: не варто створювати монополіста у кожній громаді, не можна примушувати до укладення договору, не можна заставляти оплачувати послуги посередника, та й прямі розрахунки між споживачами та постачальниками послуг – це набагато ефективніше.

Незважаючи на це, незважаючи на заперечення Комітету ВРУ з питань екологічної політики та природокористування,не зважаючи на суттєві зауваження Мінрегіонбуду, профільний комітет Верховної Ради – а це Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики, заручившись підтримкою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг, приймає рішення рекомендувати Верховній раді України ухвалити цей законопроект у першому читанні за основу.

Таке рішення є прогнозованим, адже співавторами законопроекту 2295, крім Юлії Льовочкіної, є заступник голови цього ж Комітету Володимир Сальдо та голова одного із підкомітетів Володимир Продивус.
Ймовірність ухвалення цього законопроекту, зважаючи на практику проходження попереднього, є високою. Адже законопроект ще навіть не винесено на голосування, а на сайті Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України (http://nkp.gov.ua) в розділі «Поводження з відходами» вже з’явилася опція «Тарифоутворення». Поки що ця сторінка перебуває у розробці: ведуться регламентні роботи по її наповненню…
Ринок поводження із відходами в усіх цивілізованих країнах є надзвичайно прибутковим бізнесом. Правда, описана вище практика показує, що далеко не всі можуть успішно працювати у цій сфері в Україні, навіть вклавши чималі інвестиції.