По вуха у… смітті

Звод у Рівному, який гучно відкрили 25 червня і тихо закрили 29 листопада. Фото: Олена Власова

Завод у Рівному, який гучно відкрили 25 червня і тихо закрили 29 листопада. Фото: Олена Власова

Відкривають заводи завжди гучно та помпезно.

Такі події обов’язково підганяють під візити високих посадовців, які у супроводі цілої свити чиновників нижчого рангу урочисто перерізають стрічку та розповідають про покращення.

Такі події широко висвітлюються загальнонаціональними медіа.

А закривають заводи тихо. Про це намагаються мовчати.

Влада воліє не помічати таких подій або просто нікому про це не повідомляє.

Яскравим прикладом подібного цинізму влади став сміттєпереробний завод поблизу м. Рівне, що належить підприємству «УКРЕКО-ІНДАСТРІ».

Помпезне його відкриття відбулося 25 червня 2013 року (хоча, насправді, завод був запущений в експлуатацію та почав працювати ще наприкінці 2012 року).

Урочисте перерізання стрічки здійснив особисто Міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков (до речі, говорили навіть про можливий приїзд Прем’єра).

Міський голова Рівного Володимир Хомко тішився, що тепер 95% зібраного у Рівному сміття перероблятимуть на новому заводі і лише 5% інертного сміття, яке не можна переробити, буде розсіюватися на полігоні.

Планувалося, що новий сміттєпереробний завод перероблятиме відходи не лише з Рівного, але і з сусідніх областей і забезпечить Здолбунівський цементний комбінат «Волинь-Цемент» альтернативним газовому паливом у вигляді сортованих побутових відходів. За словами голови облдержадміністрації Василя Берташа, впровадження цього енергоощадного проекту зробить місцеву продукцію більш затребуваною на іноземних і вітчизняних ринках.

При цьому, ніхто навіть не задумувався над питанням, чому саме представники влади відкривали завод, якщо підприємство споруджене за інвестиційні кошти:  усі 70 млн. гривень, вкладених у завод, є інвестицією німецької компанії FFK. Місто, як запевняв мер Рівного, не витратило жодної копійки.

27-28 листопада 2013 року у Рівному відбувається виїзна колегія Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства за участі заступників голів облдержадміністрацій всіх регіонів України і мерів багатьох міст.

Як повідомила прес-служба Мінрегіонбуду 28 листопада, Міністр Геннадій Темник за завданням віце-прем’єр-міністра Олександра Вілкула  провів робочу нараду щодо поширення на всі регіони досвіду рівненського промислового кластеру з виробництва альтернативного палива з побутових відходів та використання його на вітчизняних підприємствах.

А вже наступного дня після від’їзду поважних гостей, 29 листопада 2013 року, акціонери «УКРЕКО-ІНДАСТРІ» прийняли рішення про зупинку сміттєпереробного заводу через відсутність законодавчого затвердження порядку встановлення тарифу на переробку побутових відходів.

Зрозуміло, що офіційних урочистостей з нагоди закриття та навіть прес-релізу чи повідомлення у будь-який інший спосіб ніхто не здійснював. Про це стало відомо тільки через три тижні завдяки місцевим громадським активістам.

Більше того, профільний заступник голови облдержадміністрації Володимир Новак на запитання місцевих журналістів щодо причин зупинки заводу 18 грудня повідомив, що вперше про це чує.

Про причини зупинки заводу детально розповів директор «УКРЕКО-ІНДАСТРІ» Святослав Євтушенко: тариф на переробку побутових відходів затверджує Національна комісія з питань житлово-комунального господарства. Але ця комісія може затверджувати тарифи лише тим підприємствам, ліцензування діяльності яких вона проводить. В Україні ж ліцензії на переробку та захоронення сміття законодавством не передбачено. Тобто, сміттєпереробний завод не мав права взагалі працювати, оскільки та діяльність, якою він займається підлягає обов’язковій тарифікації. Тому рівненський сміттєпереробний завод не працюватиме поки не буде прийнято загальнодержавне рішення по цьому питанню.

До речі, за словами пана Євтушенка, рівненський завод – останній, який припинив свою роботу. Інші сміттєпереробні та сміттєспалювальні підприємства, а їх в Україні лише п’ять, зупинилися раніше.

Виникає логічне запитання: як можна було відкривати сміттєпереробний завод, якщо законодавство унеможливлює його легальну діяльність?

Чи знали про це високопосадовці, які перерізали стрічку та співали дифірамби про унікальність досвіду та навіть необхідність його поширення в інших областях?

Чим думали інвестори, які вклали у підприємство величезні кошти?

На жаль, логічно та обґрунтовано відповісти можна лише на останнє із поставлених запитань.

Будівництво сміттєпереробного заводу здійснювалося протягом трьох років.

На час започаткування вкладення інвестицій законодавство України було іншим і не передбачало жодних перешкод: тариф на вивезення відходів та усі операції поводження з ними встановлювався органом місцевого самоврядування.

Відповідно, усі планові економічні показники інвесторам достатньо було погодити із міським головою.

У той час, коли будівництво вже підходило до завершення, 21 травня 2012 року народні депутати України Юлія Льовочкіна та Юрій Мірошниченко зареєстрували законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного регулювання у сфері комунальних послуг», яким передбачено передати функції регулювання ринку перероблення та захоронення побутових відходів Національній комісії регулювання ринку комунальних послуг України як такі, що належать до природних монополій (захоронення) та діяльності на суміжному ринку (переробка).

На всіх етапах проходження законопроекту Головне юридичне управління Верховної Ради давало негативну експертну оцінку цьому законопроекту, пропонуючи депутатам не підтримувати його ні у першому читанні, ні в ході подальших розглядів.

Серед основних аргументів звучали такі:
перероблення та захоронення відходів є етапами поводження з ними,  і їх не можна штучно відділяти та надавати особливий статус правового регулювання;

       не можна визнавати сферу захоронення побутових відходів ринком, що перебуває у стані природної монополії, а діяльність у сфері перероблення побутових відходів відносити до діяльності на суміжному ринку через присутність на такому ринку великої кількості виробників;

      створення природної монополії у сфері перероблення та захоронення побутових відходів призведе до обмеження доступу на ринок нових виробників цих послуг;

    зрештою, даний законопроект не узгоджується із рядом діючих законів, зокрема із законами «Про відходи», «Про природні монополії» та «Про ліцензування…».

Не зважаючи на це, у жовтні 2012 року Верховна Рада України ухвалює даний законопроект, а вже 3 листопада 2012 року він набирає чинності. Зважаючи на практику застосування цього закону, неузгодженості з іншими законами України в ході його прийняття так і не були усунуті.

Щодо сміттєпереробного заводу у місті Рівне: на час прийняття законопроекту Юлії Льовочкіної він уже був побудований і фактично готовий до експлуатації.

Не відомо, чи обговорювали інвестори заводу питання законодавчих перешкод у його діяльності з Міністром екології під час спільного перерізування стрічки у червні 2013 р.  Зрештою, це питання тарифів на житлово-комунальні послуги не відноситься до компетенції Мінприроди.

Але це питання піднімалося на колегії чи робочій нараді Мінрегіонбуду, що проходили у Рівному 27-28 листопада 2013 року. За неофіційною інформацією, Міністр Геннадій Темник порадив керівництву заводу дочекатися ухвалення в парламенті іншого законопроекту Юлії Льовочкіної «Про внесення змін до деяких законів України у сфері поводження з побутовими відходами» № 2295.

Можливо, питання неузгодженості щодо встановлення тарифу на перероблення побутових відходів цим законом будуть врегульовані. Принаймні, цей законопроект передбачає внесення послуг з перероблення та захоронення побутових послуг до видів діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Проте ухвалення даного законопроекту призведе до повного перерозподілу ринку вивезення побутових відходів: безпосередні надавачі послуг будуть усунуті від контакту із споживачами. В усіх містах будуть створені посередницькі структури, які укладають договори із населенням (при цьому мешканці не мають права вибору), збирають платежі та наймають виконавців послуг із поводження з відходами.

Діяльність цих посередницьких структур споживачі мають оплачувати окремо.

І це лише одне з багатьох  нововведень, які торкатимуться усіх без винятку підприємств галузі та й кожного мешканця зокрема.

Зрештою, згідно з висновком головного науково-експертного управління ВРУ, прийняття законопроекту 2295 призведе до появи ще більшої кількості неузгодженостей у законодавстві щодо поводження з побутовими відходами.