Про примус бюджетників до участі в політичних акціях як вияв торгівлі людьми

Катерина Левченко. Фото: mediaschool.org.ua

Катерина Левченко. Фото: mediaschool.org.ua

Чи можна розглядати примус бюджетників брати участь у мітингах як різновид торгівлі людьми, якщо врахувати, що людей шантажували, забирали паспорти, контролювали їхнє пересування?

На мою думку, так, можна.

Випадки, коли примус людей, здійснений із переміщенням, для участі в політичних мітингах та акціях, кваліфікувався як торгівля людьми ані в Україні, ані в інших країнах мені не відомі.

Ба більше: у практиках країн-членів Ради Європи, які ратифікували Конвенцію Ради Європи про заходи по боротьбі із торгівлею людьми, не відомі подібні випадки примусу людей.

Найвірогідніше, це певне українське ноу-хау. Але будь-яке соціальне явище потрібно розглядати в його постійному розвитку, зокрема й явище торгівлі людьми. Воно перебуває в постійному розвитку, з’являються нові форми, методи вербування, експлуатації людини. Так, якщо п'ятнадцять років тому мова йшла винятково про вербування жінок з метою сексуальної експлуатації, то потім почали ідентифікувати все більше випадків вербування з метою експлуатації праці або вилучення органів.

Тож потрібно аналізувати саме  явище за допомогою положень національного та міжнародного законодавства.

Що таке торгівля людьми?

У Законі України  «Про протидію торгівлі людьми» торгівля людьми визначається так: «здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування,  переміщення, переховування, передача  або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства,  з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України (2341-14) визнаються злочином». Відповідно до іншої статті Кримінального кодексу (ст. 149): «Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років».

Ознаками, що кваліфікують злочин, є здійснення незаконної угоди, вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, що їх вчинено  з метою експлуатації.

Здійснення злочину може відбуватися із використанням обману, шахрайства, шантажу уразливого стану особи, із застосуванням або погрозою застосування насильства, використанням службового становища чи іншої залежності.

Тобто, у випадках примушування працівників бюджетних установ до участі в мітингах проти їхньої волі, з погрозами звільнення з роботи, вимогою писати заяви про звільнення та про прийом на роботу, брати відпустку за власний рахунок тощо проглядаються ознаки торгівлі людьми.

Мета торгівлі людьми полягає в експлуатації. Форми ж експлуатації в Законі не розкриваються. Визначається, що мінімум йдеться про сексуальну експлуатацію.

Тут стати у пригоді може Протокол про боротьбу і попередження торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН по боротьбі із транснаціональною організованою злочинністю і який був ратифікований Україною в 2004 році.

Його визначення торгівлі людьми водночас і ширше, і детальніше. У ньому використовуються визначення «зловживання владою», «підкуп у вигляді платежів або вигоди» тощо. Експлуатація включає, окрім сексуальної, визначеної в національному українському законодавстві, ще й примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан тощо.

Те, що залучення бюджетників проти волі (не кажу нічого про тих, хто їхав за власним бажанням, переконанням та ще й за власний кошт – це невід’ємне право громадян) відбувалося саме за рахунок примусу, шантажу, залякування, зловживання владою – свідчать чисельні повідомлення самих учасників акцій. Що це є примусова праця - немає сумніву, якщо подивитися на статтю 1 Конвенції Міжнародної праці 1957 року про скасування примусової праці №105:

«Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується  скасувати  примусову  або  обов'язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми: а) як засобу політичного впливу чи виховання або як засобу покарання за наявність чи за висловлювання політичних поглядів, чи ідеологічних переконань,   протилежних усталеній політичній, соціальній, чи економічній системі;  б) як методу  мобілізації  і  використання  робочої  сили для потреб економічного розвитку; в) як засобу підтримання трудової дисципліни; г) як засобу покарання за участь у страйках тощо".

Був політичний вплив? Був. Підкуп? Був, якщо прийняти свідчення осіб, які сказали, що їм обіцяли заплатити.

Був шантаж? Ще який. Був і є. І залякування. І не тільки за відмову їхати до Києва, але й за будь-які симпатії до Майдану.

І це при тому, що стаття 43 Конституції України говорить про вільну працю, а інші – про свободу переконань.

Експлуатація.

Хтось може сказати, що не було експлуатації. Дивимося на визначення. У примітці 1 до статті 149 Кримінального Кодексу України, яка такі називається «Торгівля людьми або інша незаконна угоди щодо людини» зазначено, що під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти «всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю, або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо».

Як завжди, слово «тощо» в правових документах несе в собі дуже серйозне змістовне навантаження, показуючи, що той чи інший ряд визначень не є вичерпаним. Воно також вказує на те, що правовий документ є живим, що знаходиться в процесі постійного розвитку, відповідаючи появі нових соціальних феноменів.

В такій ситуації абсолютно логічно було б доповнити наявний перелік поняттям «[використання] у політичних акціях», або іншим синонімічним до нього, яке б відображало суть явища.

Експлуатація передбачає отримання прибутку. А який прибуток є від застосування людей в політичних акціях – лише витрати на їх утримання?

А який безпосередньо прибуток отримується від використання людей у військових конфліктах? Прибуток, відтягнутий у часі, символічний, який корелюється із поняттям «символічний капітал». Доступ до влади передбачає подальший доступ до бюджету та ресурсів. Ось і прибуток.

Це торгівля людьми, бо вони не вільні у прийнятті своїх рішень, не можуть відмовитися, бо бояться переслідувань. Людина стає товаром – товаром для вирішення політичних питань, і це головне.

Проте задокументувати та довести такі випадки буде непросто, як і інші  випадки у сфері торгівлі людьми. Особливо ті, що пов’язані із експлуатацією праці всередині України. Їх мало задокументовано, бо це складно, і немає достатнього досвіду.

Будьте пильними, і якщо хочете боротися із злочином – боріться.

Готова до дискусії та обговорення з фахівцями. Це лише перша розвідка у цьому напрямку. Якщо мої ідеї підтвердяться, чимало роботи буде у відповідного департаменту з боротьби із торгівлею людьми МВС України.

Катерина Левченко, КРИТИКА