Тарифи на тепло: чому так дорого!?

Фото 4vlada.com

Фото 4vlada.com

Найбільш суттєвою складовою в оплаті житлово-комунальних послуг для населення є постачання тепла та гарячої води. Кожного року з початком опалювального сезону більшість мешканців багатоповерхівок отримують квитанції на оплату комірного із в рази збільшеними сумами.

І це при тому, що теплопостачання у сфері ЖКГ здійснюється за пільговими тарифами, які далеко не покривають собівартості цієї послуги.

Навіть важко уявити, що станеться, якщо населення змусять платити повну вартість доставленого у помешкання теплоносія. Чому ж теплопостачання є настільки дорогим?

Куди дівається тепло. Мовою цифр.

В оновленій Енергетичній стратегії України наводяться зведені статистичні дані щодо стану та прогнозів розвитку енергетичного ринку України, в т.ч. виробництва тепла. Навіть поверхневий аналіз наведених там цифр надає можливість зрозуміти принципи формування вартості теплопостачання.

Отже, станом на 2010 р. загальна кількість опалювальних котелень в системі теплопостачання країни складає 33312 одиниць. Потенціал сумарного виробництва теплової енергії наявних систем центрального теплопостачання перевищує 750 млн. Гкал на рік. Фактичний відпуск теплової енергії  всіма джерелами систем центрального теплопостачання в останні роки складає близько 140 млн. Гкал на рік з тенденцією до подальшого зниження. Коефіцієнт корисної дії котелень в цілому можете порахувати самі.
Основними споживачами теплової енергії є ЖКГ та населення - біля 70%. Виробництво теплової енергії для забезпечення потреб населення України здійснюється системами централізованого теплопостачання, до яких підключено близько 11 млн. квартир, головним чином, у містах і селищах міського типу.
Близько 7 млн. домогосподарств, переважно низькоповерхової забудови, користуються системами індивідуального теплопостачання.
Загалом, протяжність теплових мереж в системі опалювальних котелень – 33,8 тис. км. у двохтрубному вимірі.
«Більшість мереж та джерел тепла не мають засобів інструментального контролю теплових втрат, тому точна інформація про втрати відсутня. Оціночно, вони складають не менше 30%, а в дійсності можуть бути і більшими. Великі обсяги втрат тепла в теплових мережах пов’язані з їх незадовільним фізичним станом, на сьогодні зношеність магістральних і розподільчих мереж досягає 70% їх загальної протяжності» - відзначають автори стратегії.
Крім того, «…морально застарілі групові і центральні теплопункти мають недосконалі системи регулювання відпуску теплової енергії за температурою повітря. Це спричиняє додаткові втрати теплової енергії, які оцінюються у 10-15%».
Тобто, сумарно урядовці оцінюють тепловтрати від виробника теплоносія до споживача на рівні 40-45 %! Як ви думаєте, хто за це платить?
Відповідь також міститься у Енергостратегії: тариф обчислюється на стадії відпуску теплоносія у мережу і формується він «від витрат».
Наводжу цитату: «Чинна практика обчислення тарифів на теплову енергію на стадії її відпуску у мережі призводить до відсутності фінансових стимулів до реконструкції тепломереж, що обумовлює низькі темпи їх відновлення. Що стосується інвестицій у основне обладнання ТЕЦ і котельних, то чинний порядок призначення тарифів на теплову енергію регулятором за принципом «від витрат», суттєво знижує зацікавленість у реальному підвищенні ефективності системи центрального теплопостачання».
Фактично, нікого не цікавить, якої якості, а точніше температури, теплоносій отримують споживачі – все уже оплачено. І це при тому, що розробники Енергостратегії визнають: системи централізованого теплопостачання мають значні втрати виробленої теплової енергії на стадії транспортування і розподілу тепла, часті аварії тепломереж...
Що нас очікує в недалекому майбутньому?
З усього зазначеного вище можна зробити кілька оптимістичних висновків:
- уряд розуміє всю глибину кризи галузі теплопостачання: зношеність мереж, неефективність роботи діючих котелень, відсутність засобів обліку, що унеможливлює навіть оцінку реального обсягу тепловтрат;
- уряд незадоволений принципами формування тарифу на послуги теплопостачання, при якому оператори ринку не мають жодної зацікавленості в інвестуванні у зношені мережі чи встановлення засобів обліку.
Проте, на цьому позитив і закінчується. Адже заплановані урядом зміни стануть справжнім випробовуванням для гаманців пересічних громадян, переважно мешканців багатоповерхівок.
Ось основні заплановані заходи:
До кінця 2014 р. теплові електростанції, теплоелектроцентралі та розподільчі мережі підлягають повній приватизації.
Метою приватизації є залучення власників для підвищення ефективності функціонування підприємств, а також отримання недержавних інвестицій на розвиток галузі.
Має бути налагоджено всеосяжний автоматичний контроль та комерційний облік теплових потоків на всіх стадіях виробництва, транспортування, розподілу та використання теплової енергії.
Це створить необхідні економічні передумови для впровадження енергоефективних проектів у сфері реконструкції зношених сьогодні теплових мереж із підвищенням їх економічності і надійності.
Відмова від субсидіювання виробництва тепла і перехід до впровадження механізмів адресних субсидій соціально незахищеним верствам населення.
Це означає, що тільки найбідніші верстви населення отримуватимуть знижку на опалу тепла у вигляді державних субсидій. Усі інші будуть сплачувати повну його вартість.
Реалізація енергозберігаючих заходів у секторі споживання передбачає зниження його питомого споживання приблизно на 30% за рахунок підвищення термоефективності будинків з застосуванням сучасних норм та стандартів у будівництві, у першу чергу, у сфері будівництва та реконструкції житлового та промислового будівельного фонду.
Такі дії є логічними і можуть призвести до бажаного результату: інвестиції в галузь, тотальний облік, заходи з енергозбереження в будинках, субсидії для найбідніших …
Проте, як завжди виникає питання: за чий рахунок відбудуться усі ці покращення? Відповідь очевидна.
По перше: тарифи на енергоносії, що використовуються для виробництва теплової енергії (газ, електрика, вугілля тощо), будуть включати не тільки реальну вартість продукування такого носія, але й інвестиційну складову.
Наприклад, до вартості електроенергії, виробленої атомною електростанцією, буде закладено і вартість будівництва самої АЕС, а це зовсім не дешево: за оцінками авторів енергостратегії, зведення АЕС потужністю 5 ГВт коштує 160 млрд.грн.
По друге: реалізація енергозберігаючих заходів у секторі споживання передбачає зниження його питомого споживання приблизно на 30% за рахунок підвищення термоефективності будинків при будівництві та реконструкції житлового фонду.
«При реконструкції наявного житлового фонду особливої уваги заслуговує переобладнання внутрішньобудинкових теплових мереж за двотрубною схемою із впровадженням термоклапанів, поквартирних систем обліку споживання теплової енергії» - зазначають розробники Енергостратегії.
Здогадайтеся, хто має їх термомодернізовувати.
ЖЕКи? Місцева влада? Це було б логічно, оскільки саме вони є балансоутримувачами багатоповерхових будинків.
Проте, згідно з Національним планом дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженим указом Президента України, ще до 2014 р. із законодавчих актів у сфері ЖКГ поняття «балансоутримувач будинку» буде вилучено.
В результаті, власники квартир будуть остаточно визнані співвласниками будинків, а місцева влада не матиме до них жодного відношення.
То хто має займатися модернізацією будинків? В цьому контексті, ще одна цитата з Енергостратегії: «…вагомим фактором підвищення ефективності використання тепла повинна стати зміна поведінки споживачів завдяки дії тарифних та нетарифних стимулів».
По третє: тільки невиправдані оптимісти можуть сподіватися, що при сучасному стані державного бюджету значна частина населення отримає від держави субсидію на оплату комунальних послуг. Цікаво, який відсоток населення буде віднесено до соціально незахищених категорій і які ще перешкоди до існуючих (наприклад, наявність автомобіля чи відсутність офіційного працевлаштування) для отримання субсидій будуть встановлені урядом?
А, може, все минеться?
Чи будуть насправді впроваджені описані в оновленій енергетичній стратегії України плани, покаже час. Адже програм та стратегій за 22 роки незалежності України написано багато… Проте, безсумнівним залишається факт, що в такому стані система теплопостачання України не зможе функціонувати вічно. Уся галузь потребує докорінного реформування, залучення грандіозних інвестицій.

Але ми маємо чітко розуміти, що в кінцевому результаті усі зміни та інвестиції тим чи іншим чином будуть оплачені споживачами тепла, 70 відсотків з яких є прості громадяни, переважно мешканці багатоповерхівок. Тому при проведенні будь-яких реформ у галузі теплопостачання надзвичайно, критично важливо!  враховувати не тільки міжнародний досвід, передові технології та економічну доцільність, а й фінансові можливості пересічної української сім’ї.

ДТ