“Зі світу по нитці…”, – кидок на мільйони від міграційної служби

ipress.ua

ipress.ua

Якби хтось узявся писати звід української чиновницької мудрості, то там неодмінно мало би бути таке правило: «чим менша сума, яку ти крадеш, тим менша ймовірність, що це помітять».

Звідси й принцип, який не втомлюються використовувати українські урядники: красти невеликими сумами, хоч і дуже часто.

Державна міграційна служба – один з лідерів у цих своїх спробах красти дуже маленькими сумами, хоч і дуже й дуже часто.

Причому, способів витягнути побільше грошей з громадянина вони вигадали вже ой як немало: від обов’язкових консультативних послуг при видачі закордонних паспортів до 25 гривень за процес вклейки фотографії у паспорт.

І хоча усі ці дрібні махінації в більшості своїй стають помічними і супроводжуються затяжними та виснажливими скандалами, Міграційна служба продовжує гривня за гривнею тягнути по чиновницьких кишенях свою корупційну данину. Як кажуть, зі світу по нитці – дружині на костюм від Версаче назбираєш.

Але кілька місяців тому на очах і прямо перед носом у громадськості відбулася спроба надурити людей, яка у плані конспірації увінчалася успіхом і лишилися непоміченою для вітчизняних ЗМІ. Використавши заминку у роботі комбінатів з друку бланків закордонних паспортів, Міграційна служба змогла стягнути з тисяч українців по зайвих дві сотні гривень. Через  небажання Міграційної служби розкривати усі цифри справжній масштаб лишається прихованим, але є ймовірність, що нагріта сума може наближатись  до мільйона гривень.

Справа почалася посеред літа, у червні. Тоді через заминки з  передачею прав на друк бланків закордонних паспортів від приватного концерну ЄДАПС до державного поліграфкомбінату «Україна» протягом майже місяця практично ніхто з українців не міг отримати закордонний паспорт. Довжелезні черги не рятували нікого, адже запас бланків, виготовлених концерном ЄДАПС, вже закінчився, а держава ще не встигла обладнати свій завод та надрукувати необхідну кількість бланків.

Через місяць після початку кризи паспорти таки почали видавати, і з часом система в цілому налагодилась. Громадяни, що заплатили кошти за виготовлення паспорту протягом 30 днів, змогли отримати заповітний документ лише через два місяці.

Ситуація, звісно, неприємна, але в більшості випадків не критична, адже той факт, що людина була готова чекати на виготовлення паспорту цілих 30 днів, говорить, що сам паспорт не був потрібен у терміновому режимі. Значно складнішою ситуація виявилась для тих, хто замовляв термінове виготовлення паспорту.

По перше, якщо людина вдалася до замовлення екстреного виготовлення бланку, то, вочевидь, вона потребувала документ саме у визначений період, а не через півтора місяця. А по-друге, громадяни доплачували 257 гривень лише за те, щоб отримати паспорт раніше. Натомість,  ніякої можливості отримати документ відповідно до оплачених послуг не отримали.

Тож, оскільки послуга, за яку було доплачено зайві кошти, не була виконана Державною міграційною службою, то чи повернула ця служба тих самих 257 гривень громадянам, що надарма їх заплатили? Наголошую, ми не задавалися питанням,  чи був передбачений механізм компенсації для тих, у кого зірвались важливі поїздки чи бізнес-зустрічі через неповоротливість державної структури. Єдине, що нас цікавило, чи відшкодували переплату тим, хто заплатив зайвих 257 гривень за виготовлення паспорту через 10 днів, а отримав його через 40.

Для цього ми зателефонували за телефоном гарячої лінії Міграційної служби, щоб дізнатися, яким чином можна отримати таку інформацію. По той бік телефону нам повідомили, що в їх розпорядженні подібної інформації немає, але її можна отримати, надіславши інформаційний запит. Будучи готовими до подібної відповіді, ми довго не чекаючи таки надіслали інформзапити у відділення Державної міграційної служби. І, щоб збільшити ймовірність отримання адекватної відповіді, ми надіслали не один, а цілих 27 запитів – у обласні служби кожної з областей, автономну республіку Крим, міста Київ та Севастополь і, звісно ж, загальний запит у сектор зв’язків з громадськістю Державної міграційної служби в Україні. Як пізніше з’ясувалося, тільки таке килимове бомбардування запитами дозволило отримати хоч якусь інформацію з вищезазначеного питання.

Наш запит містив усього три максимально простих запитання: 1) скільки заяв на термінове виготовлення закордонного паспорту надійшло у їх службу (її територіальні відділи) з 15 червня по 10 липня 2013 року? 2) скільки з них було видано вчасно?; 3) чи була виплачена компенсація коштів громадянам, які не змогли отримати паспорт за прискореною схемою?

З 27 надісланих запитів відповідь прийшла лише на 17. Більш,  ніж третина регіональних відділень Міграційної служби, у порушення законодавства, не надали відповіді на запит ні протягом передбачених законом 5 робочих днів, ані протягом 10, які минули до часу публікації тексту. При цьому 15 з 17 отриманих відповідей на запити у тій чи іншій формі містили відмови на надання такої інформації.

Найкмітливіша відповідь прийшла з Житомирського управління ДМС. Вони вказали, що  кваліфікують наш запит як звернення громадянина, а не, власне, запит, тому для отримання інформації нам потрібно повторно надіслати питання, але у вигляді саме запиту. Того, що мій лист та файл називалися «Запит на отримання доступу до публічної інформації», а в тексті запиту ми двічі посилаємось на окремі статті відповідного закону, вочевидь, не переконало чиновників, що це таки інформаційний запит, а не звернення.

Більш вигадливими виявились працівники Херсонського управління – вони написали лише, що ніяких порушень з видачею паспортів у їх області не було, адже «паспорта видавалися заявникам одразу після їх виготовлення та надходження до УДМС України в Херсонській області  поштовим зв’язком». Тобто, як тільки присилали – одразу видавали, а те, що присилали зі затримкою у місяць,  що ж вже з цим поробиш.

10 відповідей на запити (відмов на надання інформації), що надійшли з міста Києва, Львівської, Кіровоградської, Миколаївської, Сумської, Тернопільської, Закарпатської, Івано-Франківської, Хмельницької та Харківської областей були й узагалі ідентичними. Такий дивний збіг слово у слово у відповіді на конкретні питання можна пояснити або телепатією, або ж тим, що цю відповідь писали, наприклад, у Києві, а потім рознарядкою скидали по регіонах. Єдиним управлінням, яке заявило, що порушення термінів видачі паспортів не було, стало управління ДМС у Чернівецькій області, якому лишається лише вірити на слово.

Вся ця історія так і закінчилася би суцільними знаками питання, якби не відповідь, що надійшла з Полтаської області (одна з перших відповідей, надіслана ще до того, як обласні управління почали масово надсилати написані під копірку відповіді). У ній працівники Полтавського управління ДМС повідомляли, що 1) термінових паспортів у запитуваний період було замовлено 195; 2) вчасно видати паспорти вдалося лише у 66 випадках; 3) ніякі кошти нікому не поверталися. Тобто, як мінімум 33 тисячі гривень осіло в Державній міграційній службі просто так, ні за що.

Але цифри з Полтави важливі  у тому контексті, що вони дозволяють нам, екстраполювавши їх на всі регіони,  оцінити приблизний обсяг того, яких розмірів такі неповернені переплати могли сягнути по країні в цілому. Так, кількісні показники по замовленню закордонних паспортів у Полтаві є доволі низькими для України, у більшості областей їх виготовляється значно більше. Проте на основі полтавського прикладу ми припустимо, що порушення терміну видачі паспортів та неповернення коштів відбувалося у 66% випадків. Заразом  з відповідей на запити з Херсонської та Харківської областей ми знаємо, що зі заявою на термінове виготовлення закордонного паспорту звертається кожен 5-й громадянин (20%).

У середньому за місяць у 2013 році в Україні видавалося 105 тисяч паспортів для виїзду закордон (у літні місяці цей показник міг бути вищим, але візьмемо цифру в 105 тисяч паспортів у місяць за основу). Якщо виходити з цих попередніх пропорцій, у вищезгаданий період в цілому по Україні в місяць затримки виготовлення паспортів кількість замовлених у терміновому прядкудокументів  мала би скласти не менше 20 тисяч шт. Якщо ж, як і у Полтавській області, 2 з 3-х паспортів видавалися невчасно, то всього свій паспорт вчасно не отримало не менше 13 тисяч чоловік по усій країні.

Отож, якщо 13 тис. чоловік переплатило за послуги по 257 гривень, то загальна сума, у яку можна оцінити непомічене раніше зловживання, складає близько 3,5 млн. грн. Воістину, зі світу по нитці – і на новий майбах вистачить.

Зауважу, більшість цифр гіпотетичні і можуть не відображати реальну ситуацію. Однак, доки Державна міграційна служба приховує інформацію про те, скільки коштів з тих, які вона мала би повернути громадянам, осіли в її коридорах, саме такі пропорційні розрахунки лишаються єдиним, що може допомогти нам оцінити величину «кидка». Адже реальна сума може бути як меншою, так і значно більшою.

Втім, навіть якщо ця сума сягає всього лише якийсь жалюгідний мільйон гривень – чи ж не завеликі кошти, здерті з громадян абсолютно ні за що?

з.і. Власне, самі відповіді (ч.1 і ч.2)