Дерегуляція чи корупція?

 

Оксана Продан. Фото depo.ua

Оксана Продан. Фото depo.ua

Дерегуляція господарської діяльності в Україні здійснюється не один рік. При цьому серед представників бізнесу ви не знайдете жодної людини в країні, яка була б задоволена регуляторним кліматом і вважала б  проведені раніше дерегуляції успішними. При цьому Україна традиційно посідає останні місця в міжнародних рейтингах, що оцінюють умови ведення бізнесу.

Так, у рейтингу Doing Business наша країна зараз перебуває на 137-му місці з 185 країн, у рейтингу глобальної конкурентоспроможності 2012–2013 рр. від Всесвітнього економічного форуму — на 73-й сходинці серед 144 країн, за рівнем корупції, згідно з оцінкою Transparency International, — на 144-му місці із 176 країн.

Чому немає результатів роботи, яка виконувалася неодноразово, яка ініціювалася владою та підтримувалася суспільством?

На мій погляд, дерегуляція — обов'язковий елемент економічних реформ у пострадянських державах, які будують ринкову економіку. Дерегуляція — це системне обмеження втручання чиновників у підприємницьку діяльність, що спрощує правила ведення господарської діяльності, створює умови для конкуренції та забезпечує реальний захист споживачів.

При цьому в нашій країні дерегуляція не завжди проводилася "про людське око". Були періоди, коли перші особи держави особисто стимулювали роботу органів влади та слідкували за їх кроками зі здійснення дерегуляції. Проте реального спрощення радянських, корупційних і дублюючих нормативних актів у сфері господарювання не відбулося. Більше того, корупційних норм побільшало, відповідно, займатися бізнесом стало ще складніше. Чому?

Впевнена, ми в Україні "маємо те, що маємо", тому що спрощенням ведення господарської діяльності всі ці роки займалися люди, не зацікавлені в реальних результатах. Їм треба було продемонструвати роботу, але не допустити реальних змін.

Яка загальна схема всіх здійснених в Україні дерегуляцій?

Керівник держави чи органу влади ставив завдання своїм підлеглим скоротити власні можливості тиску на бізнес і громадян, відмовитися від чинних корупційних можливостей та свідомо зменшити рівень доходів чиновників. Одночасно цей самий керівник звертався до громадськості по допомогу: мовляв, очікуємо від вас рекомендацій щодо змін законодавчих норм, які мають корупційну складову. Я була однією з тих, хто надавав свої пропозиції, хто обґрунтовував корупційність тих чи інших норм, хто боровся за результат — нормальні умови ведення бізнесу в Україні. Тому я добре знаю, чому всі попередні спроби дерегуляції не спрацювали.

По-перше, у процесі дерегуляції визначали ті норми, які потрібно змінити, а решта автоматично продовжували працювати.

По-друге, перелік норм, які потрібно скасувати чи змінити, визначали чиновники, які, зрозуміло, зацікавлені у збереженні максимальної їх кількості. Вони ж оцінювали і пропозиції громадськості щодо скасування тих чи інших норм. Тобто, рішення приймали ті, хто отримує зиск від надмірного регулювання.

По-третє, підприємці, активісти, громадські діячі, на жаль, недостатньо знають нормативні умови корупційних вимог і дій чиновників, а тому не в змозі перемогти чиновників у бюрократичній боротьбі.

Таким чином, усі спроби дерегуляції, свідомо чи несвідомо, були приречені на поразку від самого початку. Тисячами скасовувалися нормативні акти, які не заважали господарській діяльності та яких було не шкода галузевим чиновникам. Більше того, завдяки процедурам дерегуляції чиновникам надавався час для додаткового аналізу чинної законодавчої бази, що часто призводило до виникнення нових норм регулювання після закінчення чергової "дерегуляції". Адже, за невеликими винятками (які все ж є!), чиновники добровільно не зрубають сук, на якому сидять.

Реальне скасування конкретного корупційного тиску відбувалося лише точково, після тривалої та кропіткої роботи над окремою нормою.

Наприклад, ідея попереднього документального контролю виникла у 2005 р., а закон про нього було ухвалено тільки у 2011-му, та й то в урізаному вигляді. Така логічна річ, як заміна посвідчення водія без додаткової здачі іспитів, проводилася у 2009 р. досить складно й довго, щоб відбутися, зате у 2013 р. знову була подана громадськості як нове чергове "покращення". Щоправда, навіть наведені приклади паралельно компенсувалися посиленням ролі чиновників в інших напрямах.

Отже, всі проведені раніше масові дерегуляції були приречені на безрезультативність, а точкова дерегуляція потребує тривалого тиску на бюрократію, що практично недосяжно в сучасних політичних умовах.

Чи повинні ми відмовитися від створення в Україні простих і прозорих умов ведення господарської діяльності, від знищення корупції та створення нових робочих місць?

Звичайно ж ні. Ми повинні поставити чиновників, систему державної влади загалом у такі рамки, при яких вони будуть змушені реально займатися дерегуляцією.

Саме такі умови створює проект закону України "Про ліквідацію надмірного регулювання" (реєстраційний №3256).

Ми передбачаємо, що з моменту прийняття цього законопроекту чиновники, експерти, громадянські організації, депутати матимуть рік, щоб підготувати абсолютно нові регуляторні норми, спрямовані на одне — безпеку споживачів та оточуючих умов при виробництві, продажу та експлуатації товарів і послуг.

Разом з підприємцями вітчизняними та міжнародними експертами в галузі права, економіки та торгівлі буде підготовлений і презентований суспільству звід законів, який формуватиме абсолютно нове, не корупційне та європейське, регуляторне поле. Цей дерегуляційний кодекс замінить 87 діючих законів, що втратять свою чинність у частині повноважень чиновників. Через рік після прийняття ЦЬОГО закону в Україні почнуть діяти нові правила регулювання землевідведення, будівництва, виробництва та торгівлі, які забезпечуватимуть захист права власності та безпеку споживача.

Так було зроблено в Грузії, Угорщині, країнах Балтії, і так маємо зробити ми.

Прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю однією з причин успіху власних реформ назвав те, що в країні були відсутні корупційні норми старого управління. Це дало змогу сформувати нові та ефективні умови господарювання, які стали світовим зразком стрімкого розвитку економіки.

Сьогодні для України проблема здоров'я економіки — це не питання розвитку, а питання самого існування держави, тож його розв'язання повинно бути пріоритетом номер один. А значить, треба зробити все можливе і неможливе для ліквідації безмежної корупції в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування. І саме запропонований нами у законопроекті №3256 шлях робить це можливим.

Реалізація розробленого нами механізму можлива і повинна бути здійснена саме зараз ще й з огляду на те, що Україна прямує до запровадження європейських цінностей, до підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами — з іншої. Саме сьогодні це буде зробити легше, бо підписання угоди дасть можливість залучати до підготовки нової законодавчої бази регулювання експертів з ЄС, що передбачено цілою низкою положень угоди, зокрема підпунктом d) пункту 2 статті 1 проекту, статтями 344, 345, 405, 406, 416, 417 та іншими. І саме зараз реалізація запропонованого нами механізму є необхідною для заміни чинної радянсько-корупційної системи на прозору систему обслуговування державою громадян, а саме такі зобов'язання бере на себе наша країна в проекті угоди про асоціацію.

В контексті дерегуляції та угоди не можу не згадати ще один законопроект, внесений мною та моїми колегами, — "Про внесення змін до Закону України "Про адміністративні послуги" (щодо усунення можливостей корупції при наданні адміністративних послуг)" (реєстраційний №2149). Цим законопроектом, як і проектом про ліквідацію надмірного регулювання, формується абсолютно нова система, але вже в сфері видачі органами влади різних документів, наданняадміністративних послуг.

Ми на рівні закону передбачаємо, що громадяни, в тому числі підприємці, перестануть обслуговувати чиновників, а для отримання того чи іншого документа подаватимуть лише один документ — заяву про необхідність його оформлення. А вже перевіряти, чи має право людина на той чи інший документ, будуть чиновники самостійно, без збирання людьми довідок і витягів від одного органу влади для іншого. Таким чином, непотрібно буде для реєстрації новонародженого нести довідку про його народження, а для оформлення пенсії — доводити, що ти досяг пенсійного віку, додатковими документами. Сьогодні люди обслуговують державу, а ми зробимо так, що, як і в європейських країнах, держава обслуговуватиме людей. Цей законопроект вже розглядався в залі, тоді проти нього проголосував тільки один народний депутат, отже, ще до підписання угоди ми маємо можливість здійснити системну та ефективну дерегуляцію в частині надання адміністративних послуг.

Дерегуляція необхідна державі, бо вона стимулює розвиток економіки, що, відповідно, забезпечує збільшення можливостей для реалізації владних повноважень, у тому числі і в соціальній сфері.

Дерегуляція необхідна бізнесу, бо вона створює конкурентні умови, що дає змогу розвивати виробництво, робити товари дешевшими, збільшувати обсяги реалізації, створювати робочі місця й отримувати більші прибутки.

Дерегуляція необхідна громадянам, бо вона створює додатковий попит на ринку праці, зменшує вартість товарів і послуг, збільшує рівень реальних доходів громадян.

Єдиний прошарок суспільства, якому дерегуляція не потрібна, це корупціонери. Корупціонери, які працюють на різних рівнях влади — від самого верху до найнижчої чиновницької ланки, — роками, десятиліттями перешкоджають створенню в Україні прозорих умов ведення бізнесу та достойних умов праці і проживання. І лише ліквідація надмірного регулювання, запропонована проектом закону №3256, дасть нам можливість створити в Україні європейські умови життя.

Оксана Продан, для ZN,UA