Нікуди тікати: зґвалтовані українки через забобони і страх міліції воліють страждати мовчки

НасильствоБільшість жертв насилля воліють не звертатися до правоохоронців, боячись своїх кривдників, осуду і міліції.
"Глобальні масштаби сексуального насильства можна представити у вигляді айсберга. Випадки, про які повідомили поліції, становлять лише крихітну верхівку цього айсберга".

До таких висновків дійшли у Всесвітній організації охорони здоров'я після масштабного дослідження випадків насильства у світі.

Україна тут не є винятком. Більшість українок після зґвалтування замість звернутись до правоохоронців страждають мовчки і намагаються про все забути.

Чому – з'ясовував ТСН.ua.

Феномен Макар-Крашкової.

В Україні проблемами насильства не дуже переймались, вона ніколи не була "топ-темою". Аж поки холодним березневим ранком у Миколаєві на покинутому будівництві не знайшли молоду дівчину – Оксану Макар. Тоді українці завзято сперечались, хто ж винен у трагедії: трійця чоловіків, сама Оксана чи суспільство, в якому всі вони виросли. Однозначної відповіді так і не знайшли. Минуло кілька місяців з річниці загибелі Оксани, і Україну сколихнув ще один кричущий випадок. Неподалік від райцентру Врадіївка, також Миколаївської області, до млина вийшла скривавлена жінка. Це була 29-річна Ірина Крашкова. Вона розповіла, що її насильно посадили до машини, а потім побили і зґвалтували троє чоловіків: двоє місцевих міліціонерів і таксист.

На відміну від Оксани, Ірині пощастило лишитися живою, хоча їй доведеться перенести ще не одну операцію. Всі троє підозрюваних під арештом. А українці тепер знову заговорили не тільки про проблему насильства, а й про свавілля людей у синіх кашкетах з правом на зброю.

Ці дві історії як дзеркало відбивають майже всі причини того, чому в Україні зґвалтовані жінки воліють взагалі нікуди не звертатися, а їхні кривдники лишаються безкарними і розгулюють поруч зі своїми жертвами.

Міліцейський погляд

За 2009-2011 роки до органів внутрішніх справ надійшли понад 7000 заяв та повідомлень про зґвалтування. Однак кримінальних справ порушили лише 2071.

За даними Державної судової адміністрації України, на початок 2012 року у судах знаходились 263 справи про зґвалтування, за півроку надійшло ще 214 таких справ. Було розглянуто 242 справи, з них у 207 постановлено вироки, засуджено 250 осіб.

Експерт з гендерних питань Марія Дмитрієва каже – така різниця між кількістю заяв і відкритих кримінальних справ пояснюється тим, що правоохоронцям потрібна гарна статистика з розкриття для звітів "нагору".

"Чим більше заведених справ про вчинені злочини розкрито, тим цей показник вищий. Відповідно заводити справу, про яку заздалегідь відомо, що розкрити її не вийде, охочих мало - такі справи псують звітність", - в коментарі ТСН.ua зазначила Дмитрієва, додаючи, що це хвороба не тільки українських правоохоронців – на це страждають, наприклад, і їхні японські колеги.

А шанси справи бути розкритою нерідко падають через брак доказів. Наприклад, коли ґвалтівник залишив мало слідів чи жертва не опиралася – тоді потрібно ще довести, що це було зґвалтування, а не він її неправильно зрозумів.

Директор юридичного департаменту правозахисного центру "Ла Страда-Україна" Маріана Євсюкова у свою чергу звертає увагу на інші цифри – згідно з дослідженням ВООЗ, у правоохоронних органах реєструються не більше 30-40% зґвалтувань. Тобто 7000 тисяч заяв і повідомлень є лише третиною реальної кількості випадків сексуального насилля. У кращому випадку.

"Люди, перш ніж звертатися до правоохоронних органів, добре подумають, а чи потрібно їм це і до чого це призведе", - зазначила Євсюкова у коментарі ТСН.ua.

Фактор страху

І жертви зґвалтувань справді не один раз думають, перш ніж наважитись заявити про насилля у міліцію.

Бійка, насильство

Жертви насильства в Україні не захищені

Зґвалтування - дуже специфічний злочин, пояснює Євсюкова. Аби довести, що саме цей чоловік зґвалтував цю жінку, слів недостатньо. Має бути та ж судово-медична експертиза, яка підтвердить наявність специфічних каліцтв та біологічного матеріалу.

"Жертва повинна розуміти, що після такого статевого акту проти волі не можна йти в душ і все це з себе змивати. Якщо жінка хоче щось довести, вона, на жаль, повинна в першу чергу піти в міліцію або безпосередньо до судмедекспертів, здати всі аналізи і зафіксувати все", - зазначає Євсюкова.

Але багато хто про це не знає, констатує правозахисниця. І коли люди звертаються до міліції, потім виявляється, що немає достатніх доказів для порушення кримінальної справи або ж справу порушують, але до суду вона не доходить з тієї ж причини.

Ще один аспект - зґвалтування стосується найінтимнішої сторони життя людини. А у жінки в Україні немає впевненості в тому, що сьогодні вона звернеться до правоохоронців, а завтра про це не дізнається все село чи місто, де вона живе.

"На жаль, у нас забезпечення конфіденційності інформації жертв сексуального насильства взагалі відсутнє", - наголошує Євсюкова.

Однак за бажання це все ж можливо - навіть якщо задля засудження винного залучати ЗМІ, є шанс зберегти ім'я жертви у таємниці. За словами юриста, в її практиці була справа про насилля щодо малолітньої дівчинки. І аби винний таки був покараний, довелось надати справі розголосу.

"ЗМІ висвітлювали всі три суди, всі три інстанції. Але ми спочатку домовилися, що ім'я, прізвище - не будуть персоналізовані дані дівчинки. З одного боку, була увага громадськості до цієї проблеми. Тобто знали, де, в якому суді це відбувається, але ніхто не знав, що це за сім'я і що це за дівчинка. І це спрацювало дуже добре", - каже Євсюкова.

"Журналісти повинні розуміти ці моменти і в такій ситуації з одного боку допомогти жертві довести справу до кінця. Але з іншого боку не нашкодити своїми публікаціями, точною інформацією хто вона, чим вона живе і де. Адже людині треба жити далі", - зазначила вона.

Ще один момент, на якому акцентує увагу експерт, це відсутність доступної психологічної і медичної допомоги для жертв насильства. Адже зґвалтування зазвичай відбувається із застосуванням сили. А новий Кримінально-процесуальний кодекс ускладнив ще й юридичну допомогу постраждалим.

Бо тепер їх може представляти лише адвокат з ліцензією, хоча раніше таке право мали і родичі, і правозахисники, і соціальні працівники. А на безоплатну правову допомогу жертви злочинів можуть розраховувати лише з 2014 року. Та й то, це стосується лише дітей постраждалих від злочинів та потерпілих, рівень доходу яких нижчий за прожитковий мінімум.

Без вини винуваті

Експерт з гендерних питань Марія Дмитрієва каже, що зґвалтування і домашнє насильство - два види злочинів, в яких під сумнів ставиться, в першу чергу, поведінка жертви - не в те була одягнена, не так, не там і не туди ходила, тобто сама спровокувала.

"Чому жінки не звертаються в міліцію? Бо не вірять, що їм допоможуть. Тому що процедура надання свідчень стає повторною травмою. Тому що їхні слова ставлять під сумнів. Тому що їх звинувачують у тому, що сталося. Бо не хочуть, щоб інші дізналися про це", - перераховує основні фактори Дмитрієва.

Але ще більшою проблемою є те, що деякі жінки й самі перекладають провину на себе.

"Думають - от не треба було напевно пізно ввечері йти додому, не треба було затримуватися на роботі, не треба було одягати цю спідницю. Вона починають думати, що у подіях є і їхня вина. Значить суспільство теж буде їм про це говорити і звинувачувати теж", - пояснює Євсюкова.

Проте зазначає, що перекладання відповідальності з агресора на жертву - це стереотипне мислення, притаманне суспільству з глибокою гендерною дискримінацією.

"Виправдовувати насильницькі дії, зґвалтування, побиття тим, що жінка одягла коротку спідницю і пішла ввечері додому чи пізніше повернулася з роботи - це помилковий шлях", - наголошує правозахисниця.

У ліжку з ворогом

Опитування жінок, що пережили сексуальне насильство, показують - незнайомі чоловіки їх гвалтують менше ніж у третині випадків. Інші 70% - це сусіди, знайомі, друзі, родичі. І в ситуації, коли зґвалтування здійснюють родичі, піти за допомогою до міліції стає ще складніше.

"Тут варто згадати той сумний факт, що працівники внутрішніх органів практикують домашнє та сексуальне насильство нітрохи не рідше, ніж чоловіки, зайняті в інших сферах", - вказує Дмитрієва на це як на ще одну причину, чому жінки не хочуть звертатись до міліціонерів із заявами про зґвалтування.

У свою чергу Євсюкова звертає увагу на те, що насилля з боку членів сім'ї, особливо якщо це чоловік, у нас взагалі не сприймається як злочин. Хоча Кримінальний кодекс містить статті про сексуальне насильство всередині сім'ї, в тому числі і з боку законного чоловіка.

При цьому згідно з новим КПК зґвалтування без тяжких наслідків вважається справою приватного обвинувачення. Це означає, що потерпіла повинна написати заяву на свого кривдника. А якщо цю заяву забирає, то і справа одразу ж припиняється.

"А в ситуації того ж домашнього насильства, коли ґвалтівник постійно перебуває поруч зі своєю жертвою, ймовірність того, що жертва забере свою заяву, дорівнює 90%", - каже юрист "Ла-Страда Україна".

При цьому дослідження поведінки насильників говорять, що це завжди було заздалегідь розрахована і підготовлена дія, яку ґвалтівник скоїв, впевнений у своїй безкарності. "Тому що зґвалтування - не про секс, а про владу, контроль і приниження", - наголошує Дмитрієва.

Чи варто після пережитого жаху таки звернутись до міліції – єдиної правильної відповіді на всі випадки немає. Євсюкова зазначає, що звичайно злочинець має понести покарання.

"Кожна жінка повинна поставити собі питання: А якщо я не звернуся, якщо я не піду - що буде далі і як буде себе далі поводити ця людина? Чи не призведе це до того, що завтра від його дій постраждає ще хтось і безкарність призведе до ще гірших результатів ", - каже Євсюкова, зазначаючи, що це може стати додатковою мотивацією для звернення до правоохоронців.

Але у будь-якому випадку - чи повинна вона піти із заявою до міліції і домагатись покарання ґвалтівника, незважаючи на всі труднощі - кожна жінка має прийняти це важке рішення сама.

ТСН