Саме зараз ми повинні створювати самоврядування у Києві, з нуля

Фото з сайту novaukraina.org

Фото з сайту novaukraina.org

Травень для киянина – це не лише очікування на головне свято столиці, День Києва, який відбудеться в останні вихідні місяця, 25-26 числа.

Із сьогоднішнім нашим гостем Артемом Стельмашовим ми поговоримо про головні проблеми столиці, про те, хто і як може змінити її і про роль молоді Києва у впровадженні цих змін на краще.

- Пам’ятаєте свій перший День Києва?

- Свій перший День Києва я не пам’ятаю, бо мені тоді було зовсім мало років (сміється). Але зараз це щорічний похід на Андріївський узвіз та спілкування з народними майстрами. Мені завжди було цікаве малювання та інші напрямки мистецтва, і тому з великим задоволенням я проводжу День Києва саме у цій частині Подолу. Хоча, на жаль, останнім часом він стає торговельним центром, а не мистецьким.

- І які Ви бачите шляхи виходу з цієї ситуації?

- Моя дружина походить з Львівщини? і я вам скажу, що львів’яни навчились краще за нас отримувати вигоди зі своєї історії і культури. Для мене, як для киянина, дуже шкода, що місто Львів більш удало використовує свої культурні ресурси для залучення гостей в Україну. І зараз саме Львів – туристична столиця нашої держави.

Потрібно, на мою думку, вивчати досвід європейських країн. Хоча б досвід Польщі, який львів’яни перейняли досить серйозно. Їхні чиновники постійно їздили на навчання в магістрати польських міст: до Кракова, Варшави, де туристичні принади стали основами бізнесу. У нас основний бізнес для міста – це викачування коштів. З Київхліба, Київенерго тощо, а кияни не можуть цьому зарадити. Хотілося б, щоб все-таки туризм в Києві був поставлений на більш системну основу.

- Як Ви ставитесь до спортивно-фестивальної складової життя столиці?

- До заходів, які привертають увагу людей до чогось корисного, ставлюся дуже схвально. З одного боку схвалюю, а з іншого розумію, що «потьомкінські селища» не врятують Україну. Свято не має робитися на останні кошти. Побудували з картону декорації, а де після цього свята жити?

Я за те, щоб закладалися нормальні фундаменти і зводилися будівлі, а вже потім все це прикрашалось. Наприклад, в Албанії зараз стрімко зростає туризм. Але мер тамтешньої столиці замість того, щоб ремонтувати будівлі, які руйнуються, наказав їх розфарбувати в різні веселі кольори. Неймовірно святкова Тирана в нього вийшла. Але те, що будинки ледь-ледь тримаються, погодьтеся, негарно. Тож за всім має стояти якийсь зміст.

- А який зміст стоїть сьогодні за розвагами в Україні, на Вашу думку?

- Наша влада вчасно зрозуміла, що пріоритетними для народу є хліб та видовища. І, власне, вирішила витрачати на видовища якомога більше грошей. Візьмемо, футбол. Це національний вид спорту, ним захоплюється і народ, і олігархи. Певно, що це єдине, що у нас є спільного. Тож ця, дуже мною улюблена гра, сьогодні – це такі собі гладіаторські бої: аби раби не збунтувалися. Але є в цьому і свій позитив. Все більше рухів вболівальників стають політизованими. Сьогодні вони виступають на захист  Павліченків, а завтра, можливо, будуть виступати за свої права.

Ну а те, що у нас фестивалів багато – це супер, їх буде ще більше, бо є у нас Олег Скрипка і ще купа зацікавлених в цьому активних людей. З іншого боку, все одно ми не є фестивальною столицею Європи. Наприклад, в спальних районах молоді взагалі нема куди піти.

- А що ж тим часом у Києві?

- Найкращі заходи у столиці відбуваються не завдяки чомусь, а попри щось. Коли робиться дійсно щось, що заслуговує на увагу, на це важко знайти допомогу у владних кабінетах. Але якщо вже організатори і заходять у кабінет, то одразу із пропозицією: ось ви нам п’ятдесят, а ми вам назад від них тридцять і давайте вже якось зробимо. Коли чиновнику одразу пропонують відкат чи хабар, то так воно і відбувається. До того ж, не секрет, що всі ці фестивалі і інші заходи дуже часто стають засобами відмивання коштів. Зараз не є проблемою піти розважитись, але все відбувається в центрі.

- Позаяк Ви вже торкнулися теми про проблеми нецентральних районів, розкажіть про них детальніше?

- Так виходить, що у нас є величезні масиви, де нічого немає.  І такий стан справ існує у кожному районі столиці. Я б особисто вкладав більше коштів в те, щоб на місцях створити конкретні майданчики для розвитку, а не просто витратити все на один величезний фестиваль. Є, наприклад, в усіх киян Пирогово, але ж не ним єдиним. А що ж тут, що є на місцях, в спальних районах? Ось візьмемо Нивки: був там однойменний кінотеатр, який зараз розвалюється, хоча вже ніби приватизований. Чого б там не зробити разом з кінотеатром, наприклад, дитячий центр? Незрозуміло.

- Ви берете участь у громадській ініціативі «Звільнимо Київ разом!». Що це за ініціатива?

- Цією ініціативою ми намагаємось боротись із тою політичною доцільністю, яка, на жаль, склалась у нашій державі – якщо хтось не може виграти вибори, цей хтось їх просто не проводить. Села у нас мають сільські ради, кожен може звернутись до свого сусіда, депутата сільради, і вирішити якісь питання, які стосуються вивозу сміття абощо. А Київ, як виявляється, таких розкошів не має – до депутатів не достукатись. Дуже цікаво співпрацювати в рамках цієї ініціативи з Єгором Соболевим, з Ігорем Луценком, з більш досвідченими людьми, які мають багаторічний досвід парламентської роботи – такими як Тарас Стецьків, Володимир Філенко – це, на мою думку, той сплав досвіду і молодості, який може призвести до досить хороших результатів у Києві. Зараз ми будемо дуже активно співпрацювати з людьми, активно займатись лобіюванням, щоб Київрада була обрана за законом. Віриться, що ми цього досягнемо.

- В чому коріняться проблеми владних структур міста?

- Депутати Київради є дуже відірваними від народу, звернутись для вирішення якогось питання рядовому громадянину фактично нереально. Самоврядування в Києві зараз повністю ліквідоване. Мене часто дивує, що у людей настільки велике розчарування в політиці, що вони сприймають це як належне: ну нема і нема. Наприклад, в підвалі одного з сусідніх будинків відкрили кафе. На моє запитання, як таке сталося без дозволу мешканців, мені відповіли: ну, самі знаєте як. Тобто проблема вже є, і вона буквально стукає до нас у двері. Я вважаю, що ми повинні створювати зараз самоврядування самі, з нуля, адже воно все ж таки було в традиціях українського народу.

- Що Ви могли б назвати запорукою розвитку столиці?

- Безумовно, це приватна ініціатива. З миру по нитці, і будуть у нас сорочки. Я вважаю, що якщо влада не хоче перейматися проблемами Києва, ми, кияни, маємо перейматися ними самі. Або ставати владою самі. Багато хто мені каже, що політика – це погано, нащо ти цим займаєшся. Я займаюся нею лише тому, що навіщо нам така влада, якій до нас, за великим рахунком, немає діла. Не соромлюся я і того, що буду балотуватись у депутати Київради. Якщо чинні депутати нічого не роблять і просто заробляють гроші, приватизуючи чергову територію, для них це прекрасно, а ось для київської громади – погано. Я не маю величезних амбіцій і лише на зазначеному вище ґрунтується і весь мій похід на ці вибори. Хтось повинен виступати від імені людей, бо посадовці у своєму комфортному замкненому світі не бачать людських проблем.

- І які ж люди змінять Київ?

- Я за те, щоб до влади приходили люди з активу, з громадськості, з громадських авторитетів, які дійсно захищали свій дім, двір, вулицю, район. Щоб це були люди, яким довіряють сусіди, яким довіряє громада. Бо зараз ніхто не знає, хто у нас в райадміністрації відповідає за який напрямок, тому що всіх призначають, ніхто нікого не обирає. Залежать ці люди, відповідно, не від нас, а від того, хто їх привів і посадив в це крісло. Тому в нас в історичному центрі міста зводять височенні новобудови, а на місцях нічого не роблять.

- Яку роль відводите молоді у боротьбі за наше місто?

- Щоб такого, про що я казав вище, не було, молодь потрібно виховувати. Мені здається, що якщо у нас з’явилося б щось на зразок гуртків, то більшість хлопчиків і дівчаток, замість того, щоб курити і пиво змалку по дворах пити, зайнялися б чимось цікавішим. Тому мені здається, що ще одне важливе завдання – це впроваджувати і в спальних районах ті речі, які у нас впроваджуються зараз лише для певних категорій населення в елітних районах. Адже погодьтеся, що у деяких елітних районах немає проблеми, куди відвести дитину. Зокрема, ми зараз готуємось до реалізації нового інтернет-проекту з елементами соціальної мережі. Це буде проект з вирішення різноманітних питань української молоді, з виявлення її проблемних місць. І сподіваюсь, що ми незабаром матимемо певні позитивні зміни.

NU