Олексій Вєренцов: «Українські суди не мають права забороняти проводити мітинги»

Олексій Вєренцов

Олексій Вєренцов

В середині квітня цього року Європейський Суд з прав людини визнав незаконними арешти громадян України за несанкціоновані мітинги та закликав українську владу негайно ухвалити нові закони, що регламентують проведення мирних зібрань.

Таким чином Суд задовольнив позов львівського правозахисника Олексія Вєренцова, який був затриманий у 2010 році за акцію протесту перед будівлею прокуратури Львова.

Відтепер і інші громадяни України, яким українські суди не дозволити проводити мітинги, а також ті, що були заарештовані за участь у мирних зібраннях, можуть подавати позови проти України. Досвідом у цій справі для «Ні корупції» поділився керівник львівської громадської організації «Вартові закону» Олесій Вєренцов.

-  Пане Олексію, це перше рішення Європейського суду з прав людини стосовно України у справі про заборону мітингів і переслідуванні їх учасників. Наскільки воно важливе для Вас особисто і для України в цілому?

- Важливість цього рішення для мене полягає у тому, що нарешті встановлена  законність моїх дій під час проведення мирного зібрання під Львівською обласною прокуратурою. Мене тоді було затримано на три доби безпідставно. Для України це рішення важливе насамперед тому, що Європейський суд змушує нашу державу впровадити європейські правові стандарти стосовно врегулювання права громадян  на мирні зібрання. Європейський суд вимагає від нашої держави ухвалити закони про мирні зібрання, оскільки без ухвалення таких нормативно-правових документів рішення українських судів про заборону мітингів будуть вважатися винесеними без законних підстав.

 

-   Чому Ви вирішили позиватися до Європейського Суду?

-     Щоб довести, що і правозахисники, і будь-які громадяни України мають право на мирний протест.12 жовтня 2010 року я брав участь в акції «Геть корупцію з прокуратури», що відбувалась під стінами прокуратури Львова. Про захід органи влади були попередньо повідомлені.  На місці проведення акції перебували працівники Галицького РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області та працівники ДПС ДАІ. Я нікого не зачіпав, не ображав і не лаявся. Одначе під час мітингу мене покликали  два працівники міліції – керівник Галицього райвідділу полковник Іваночко та його заступник майор Маруняк. Вони  підхопили мене під руки і буквально понесли до Галицього райвідділу. Під час мого «перенесення» я не чинив їм опору, та коли до працівників міліції на вулиці підійшли громадяни і попросили їх представитися та пояснити, з якою метою вони мене переносять, міліціонери мене відпустили. Після цього я повернувся під стіни львівської прокуратури і продовжив мітингувати.

Наступного дня мене  затримали на вулиці  і відвезли у Галицький райвідділ міліції м.Львів. Вже там майор Маруняк  не дозволив мені ознайомитися з матеріалами  адміністративної справи, порушеної стосовно мене, а також відмовили  мені у праві залучити адвоката. Більше того, коли мій адвокат таки прийшов до райвідділу і стукав у двері, його не пустили всередину.

Потім майор Маруняк кілька разів переписував рапорт про моє затримання, а потім примусив іншого працівника міліції оформити моє адмінзатримання. У мене вилучили гроші, телефон, документи, тобто, ставилися до мене, як до кримінального злочинця, і утримували в умовах, які принижують людську гідність.

14 жовтня справу про моє адміністративне затримання було розглянуто в суді. При цьому  суддя Серьодкіна відмовила мені у праві скористатися послугами адвоката, оскільки, як вона сказала, «правозахисник має захищати себе сам». Також суддя відмовилась від допиту свідків і перегляду відеоматеріалів акції. Насамкінець суддя Серьодкіна винесла постанову про притягнення мене до адміністративної відповідальності за непокору працівникам міліції та встановила  покорання за це – три доби адміністративного арешту.

У судовому рішенні суддя Серьодкіна  усупереч здоровому глузду і Рішенню Конституційного Суду України у Справі N 1-30/2001від 19 квітня 2001 року  встановила, що я «незаконно проводив мітинг (вуличний похід) без відповідного дозволу на те Львівської міської ради. На законні вимоги працівників міліції щодо припинення порушення громадського порядку громадянин не реагував. Під час затримання відмовлявся пройти в Галицький РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області, а навпаки скликав, організовував учасників акції, які кричали, погрожували службовими неприємностями, ображали, кричали».

Саме це суддівське рішення, а також дії керівника Галицього райвідділу полковника Іваночка та його заступника майор Маруняк, які передували  рішеню суду Галицького району м.Львова стали підставою мого звернення до Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з Прав Людини прийшов до висновку, що «мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції з  захисту прав людини, у зв'язку з відсутністю адекватних міркувань в рішеннях національних судів»,  це є негативною оцінкою  стану дотримання законодавства  суддями України і дозволяє розпочати кримінальне провадження  стосовно колишної судді Галицького районого суду Серьодкіної І.М. ,  судді Львівського апеляційного суду  Романюк М.Ф.,  відповідно до ст.375 Кримінального Кодексу України «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», яка передбачає обмеженням  волі  на  строк  до  п'яти  років   або  позбавленням волі на строк від двох до  восьми років.

Стосовно дій міліції Європейський суд з Прав Людини прийшов до висновку, що: у зв’язку з  відсутністю чітких і повних законів, які встановлюють правила проведення мирних демонстрацій та покарання за порушення  порядку проведення мирних демонстрацій,  дії міліції в особі майора Маруняка Галицького райвіділу міліції  м.Львова  щодо припинення  неіснуючих порушень не можуть вважатися законними. Рішення Європейського суду  заборонило українській міліції застосовувати до мітингувальників  адміністративну та кримінальну відповідальність передбачену  ст. 185-1,  185-2  КУпАП.

 

-  Чи можна вже сьогодні використати рішення Європейського Суду з прав людини стосовно права на проведення мирних зборів у відстоювання своїх інтересів у національних судах? Чи не будуть українські суди ігнорувати рекомендації Євросуду?

- Викладені у рішенні Європейського суду з прав людини формулювання: «жоден закон ще не був прийнятий українським парламентом, який регулює порядок проведення мирних демонстрацій , хоча в статтях 39 і 92 Конституції чітко вимагають, щоб така процедура бути встановлені законом, тобто на підставі акта українського парламенту» і «втручання у право заявника на свободу мирних зібрань не було передбачено законом» позбавляє українські суди права зобороняти проведення мирних зібрань.

Відповідно до процесуального законодавства, Суд свої рішення має виносити  на основі  Законів України. Заборони українських судів на проведення мирних зібрань свідчать, що переконання судів, які приймають такі рішення, не відповідають законодавству України. А це є ознакою вчинення ними кримінального злочину  - ст.375 Кримінального Кодексу України «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», яка передбачає обмеженням  волі  на  строк до п'яти років або  позбавленням волі на строк від двох до восьми років.

Рішення Європейського суду можна буде використовувати з метою захисту прав на мирні зібрання через три місяці після його ухвалення, коли воно набуде чинності. На мою думку, якщо українська громадськість не буде пасивною, то висновки, які викладенні у рішенні Євросуду будуть  використовуватися при розгляді справ про заборону мирних зібрань на користь  учасників акцій.

 

-   Страсбурзький суд ухвалив рішення всього за 2 роки з моменту отримання позову від Вас. І це є безпрецедентно коротким терміном для такої справи. Чи можна казати, що суд надав Вашій скарзі найвищий пріоритет, оскільки  на цьому прикладі побачив системне перешкоджання проведенню мирних зібрань в Україні?  

-   Я не бачу в діях Європейського суду надання моїй справі окремого «найвищого прорітету». В моєму випадку було застосоване інше процедурне регулювання. Я впевнений, що за аналогічними справами Страсбурзький суд буде приймати рішення у термін, який був у мене.

 

-    Чи були спроби з боку української сторони врегулювати справу мирно, щоб ви відкликали позов із Європейського суду? Це правда, що Вам пропонували 6 тис євро за відкликання скарги?

-   Мій представник  у Європейському суді Володимир Яворський (до лютого 2012р виконавчий Директор Української Гельсінської спілки з прав людиниВсеукраїнської асоціації громадських правозахисних організацій) повідомив мені, що уряд намагався «дружньо врегулювати справу», сплативши мені 6 000 євро. Одначе моя позиція полягала в тому, що я не мав на меті отримати кошти з держави України, коли я подавав  позовну заяву до суду. Моя мета була – довести законність своїх дій. Зважаючи, що саме такі кошти на компенсацію за такі рішення Європейського суду передбачені у державному  бюджеті Україні, я за порадою  представника прийняв рішення не просити більше тієї суми, яку пропонував представник уряду.

 

-  Чому держава України боялася вироку Європейського суду?

-   Рішення Європейського суду  змушує владні структури  поважати  права громадян України, стає на перешкоді правовому свавіллю, які чинять державні чиновники, привертає увагу світовго товариства на недоліки  з дотриманням прав громадян, що існують в Україні.

 

-  18 травня у Києві очікуються масштабні акції протесту. Ймовірно, знову будуть затримання учасників заходу правоохоронцями. Підкажіть їм свій досвід, що робити у випадку затримання, куди потрібно насамперед поскаржитися і як зафіксувати факти протизаконного поводження з пікетувальниками?

-   У зв’язку з відсутністю чітких законів, які встановлюють правила проведення мирних демонстрацій та покарання за порушення порядку проведення мирних демонстрацій, будь-які дії міліції стосовно припинення  неіснуючих порушень не можуть вважатися законними.

Законодавство України передбачає, що у разі здійснення  міліцією дій, які перешкоджають проведенню мирних зібрань,  учасники акції мають право звернутися до Прокуратури, СБУ з заявою про  відкриття кримінального провадження  відповідно до ст.340 Кримінального Кодексу України «Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій», яка передбачає покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох  років або  арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк»  та ст.371 «Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою» частина перша якої встановила, що: «завідомо незаконне затримання або незаконний привід  карається позбавленням  права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років».

 

-  Яка процедура подання скарги до Європейського Суду? Скільки коштує подання скарги і юридичний супровід? Ця інформація буде корисною для кожного українця.

-  Будь-який громадянин України може звернутися до Європейського суду  за умови дотримання певних процедур. Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби юридичного захисту, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Важливо, щоб перед зверненням до Суду ви використали усі засоби судового захисту в державі, які могли б призвести до усунення порушення. Ви можете звернутися лише зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб’єкта владних повноважень (наприклад, парламенту, суду, прокуратури, міліції, органів місцевого самоврядування тощо).

Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних організацій. Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням Ви можете звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. На початковій стадії провадження Суд може також листуватися з Вами цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовою, а Ви чи Ваш представник, за загальним правилом, повинні будете надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовою. Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою (а не по телефону). Якщо Ви відсилаєте свою заяву електронною поштою або факсом, Вам обов’язково потрібно продублювати її звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Суді для усного викладення обставин справи. Листи і документи, які надсилаються до Суду, не слід прошивати степлером, склеювати чи скріплювати іншим чином. Усі сторінки повинні бути послідовно пронумеровані.

Обов’якові вимоги до змісту заяви:

а) навести стислий виклад фактів, щодо яких Ви скаржитися, та суть Ваших скарг;

б) зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на Вашу думку, були порушені;

в) назвати національні засоби юридичного захисту, якими Ви скористалися;

г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення.

До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).

Регламент Суду вимагає, щоб заява була підписана Вами як заявником або Вашим представником. Якщо Ви не бажаєте розкривати свою особу, Ви маєте про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність.

Усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надсилати за адресою: TheRegistrar, EuropeanCourtofHumanRights, CouncilofEurope, F–67075 STRASBOURGCEDEX, FRANCE – ФРАНЦІЯ.

Плата за подання скарги та за юридичний супровід зазвичай встановлюється за домовленістю. Дуже часто буває, що вище вказані послуги безплатно надають громадські організації за умови, що  справа є визначальною у дотриманні прав людини. Найбільш відомі: «Українська Гельсінська спілка з прав людини» (м.Київ), «Центр правових та політичних досліджень «СІМ» (м.Львів), «Вінницької правозахисної група» (м.Вінниця), «Харківська правозахисна група» (м.Харків).

 Інтервю підготувала Валентина Новицька для «Ні корупції»