Запит на публічну інформацію, або ходіння по муках по-львівськи

ЛьвівНещодавно Генеральна прокуратура України назвала Львівську область лідером за кількістю корупціонерів – 36 порушених кримінальних справ проти хабарників.  Це вже доведені факти, а скільки не доведених? Скільки простих громадян просто не звертаються до внутрішніх органів, судів, прокуратури, коли порушують їхні права, бо чи не вірять в перемогу правосуддя, чи просто не хочуть займатися бюрократичною тяганиною?

Найбільше люди відступають від відстоювання своїх законних прав, коли подають запити про доступ до публічної інформації і не отримують на них відповідей або ж отримують  не в термін, встановлений законом. Здавалося б, ну не відписався чиновник – то що, одразу в суд чи може ну його?.. Як боронити своє право і як змусити службовців з ним рахуватися.  

Як на мене, корупція по-львівськи якраз і починається з отримання доступу до публічної інформації. Скільки запитів на отримання такої інформації я не надсилала, скажімо, до Львівської міської ради –  ще жодного разу не отримала відповіді у встановлений законом термін. Хоча Закон України «Про доступ до публічної інформації» у ст.. 20 мені гарантує:

1. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

 2. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

 3. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

 4. У разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповіді на запити мені таки надходили, але лише після того, як я знову телефонувала у «Центр надання адміністративних послуг» Львівської міськради. Там мені надавали зареєстрований номер мого запиту, телефон виконавця і скеровували мене особисто вирішувати, чому розгляд мого запиту про доступ до публічної інформації затримується і коли він, зрештою, буде. Тобто, я жодного разу  не тільки не отримала відповідь на свій запит вчасно, але й була змушена буквально вибивати його у чиновників, паралельно відповідаючи на запитання, на які я в принципі відповідати не мушу.

Останні показові приклади.

Надіслала запит до Управління охорони історичного середовища ЛМР стосовно кошторису доходів і видатків ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар». Наступного дня мені зателефонувала головний бухгалтер ЛКП і почала цікавитися, чому вона має в свій робочий час надавати мені таку інформацію, навіщо мені ця інформація і взагалі, хто я така.

Після довгих розмов про правові норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», про який вона навіть не чула, і вирішальної крапки про те, що я журналіст, головний бухгалтер пообіцяла надіслати мені інформацію навіть раніше, ніж в 5-денний термін, та ще й повідомила, що напише гарно і зрозуміло, бо мама в неї вчителька української мови.

За тиждень телефоную до неї  і питаю, де ж інформація?  Виявляється, інформація на підписі в керівника управління охорони історичного середовища ЛМР. І лише після мого дзвінка туди, мені цю інформацію надіслали. Чомусь поштою, хоча я просила електронкою. В результаті, від моменту подачі мого запиту до його отримання минуло 14! робочих днів.

Інший приклад. 11 квітня я направила запит на отримання публічної інформації в Управління освіти ЛМР. Інформація стосувалася ймовірності існування черг у дитячі садочки Львова.  23 квітня, знову ж таки перепитавши в «Центрі надання адміністративних послуг» номер свого запиту, телефоную виконавцю Софії Чемерис. Телефон взяв працівник управління освіти і, повідомивши, що пані Чемерис вийшла в канцелярію, запропонував свої послуги, мовляв, що їй передати. Я попросила передати номер свого запиту, зауваживши про закінчення терміну надання мені інформації і про те, що я буду звертатися до прокуратури у разі зволікання з виконанням мого запиту.

За півгодини до закінчення робочого дня 23 квітня в моїй електронці зявилася довгожданна відповідь на мій запит. А сьогодні я отримала її копію  поштою. Навіщо міськрада витратилась на марку для поштового листування зі мною, хоча я цього не просила, теж не зрозуміло. Результат – свій запит я отримала за 9 робочих днів. Спрацювали мої слова про прокуратуру?

І насамкінець – із листування з управлінням культури ЛМР. 11 квітня я попросила управління культури ЛМР надати мені в електронному вигляді інформацію, розпорядником якої є підпорядкований їм Музей народної архітектури та побуту у Львові.

Інформація стосувалась оголошення про здійснення та результати конкурсу на закупівлю  «машин обчислювальних, частин і приладдя і програмного забезпечення до них».  22 квітня, що підтверджує штамп на конверті,  я отримала відписку від управління культури, датовану 17 квітня (тобто, формально з терміну обробки запиту на публічну інформацію вони не вибилися, це просто лист зі Львова до Львова приходить аж на 6-й день).  Лист мені повідомляв, що «оскільки запитувана інформація знаходиться у віданні Музею народної архітектури і побуту», то вони перенаправили мій запит туди. Тобто, їм знадобилося 5 робочих днів лише для здійснення переадресації, не кажучи вже про виконання запиту.

22 квітня після мого дзвінка виконавцю запиту з управління культури  Юлії Калиш із запитанням, де ж власне інформація і коли я її отримаю, мені одразу перетелефонував в.о. директора Музею народної архітектури та побуту у Львові Іван Косачевич. Із розмови:

Косачевич: - Я тільки вчора приземлився, був у відрядженні у Грузії.  То ви хочете взяти мій коментар?

Я: - Ні, коментар мені не потрібен. Мені потрібна інформація про здійснення та результати конкурсу на закупівлю  обчислювальних машин і програмного забезпечення до них.

Косачевич: - То так просто називається у реєстрі обчислювальні машини, а то насправді ми купили спецтехніку. Мене вже і наші грантодатєлі перевіряли, і всі. У нас все прозоро і законно. Ми купили ….(І починає довго розповідати про придбання музеєм спецтехніки).

Я: - Перепрошую, навіщо Ви мені все це розповідаєте. Надайте мені, будь-ласка, про це інформацію в електронному вигляді. Тим більше, що термін відповіді на мій запит вже минув.

Косачевич: - То чого ви звертались в управління? Треба було напряму до мене!

Я: - По-перше, у мене є негативний досвід звернення до підпорядкованих організацій, які потім відсилають до свого керівництва, тому я звернулась одразу до керівництва.

Косачевич: - Все одно треба було одразу до мене!

Я: - Я повинна шукати до кожного чиновника індивідуальний підхід?

Косачевич: - Впродовж 30 днів по закону я надам Вам офіційну відповідь!

Я: - По закону – 5 днів!

(Тут відбувається перехід на високі тони з обох сторін)

Косачевич: - Хто ви взагалі така і чому я повинен надавати Вам інформацію?

Я: - По-перше, фізична особа, яка має право на отримання публічної інформації. По-друге, журналіст. По-третє, якщо Ви не надасте інформацію у встановлений строк, я звертатимусь до прокуратури.

(Тон розмови знову повертається в нормальне русло)

Косачевич: - Я перепрошую, всі ми люди, буде у Вас інформація. Які там запитання?

Я: - Запитання Вам надіслало управління культури. У мене є копія надісланого Вам листа.

Косачевич: - Добре, я розберуся.

Три дні минуло, а віз і нині там. Для себе я вирішила, що питання з ненаданням мені інформації Музеєм народної архітектури і побуту доведу до кінця. Хоча б тому, щоб надалі убезпечити себе від таких неприємних телефонних розмов.

Три мої прикладні історії обєднують однакові речі:

1.                Інформація, запитувана мною, не потребувала додаткових зусиль для її пошуків, одначе чиновники жодного разу не надіслали її в термін, встановлений законом.

2.                Чиновники жодного разу не перетелефонували мені і не повідомили, що інформація буде, але пізніше.

3.                Справа з наданням мені відповідей на запити зрушувала з мертвої точки лише тоді, коли я особисто телефонувала виконавцям, розповідала норми закону і можливість поскаржитися на їхню бездіяльність.

4.                Ставлення чиновників було відверто зневажливим. Таке враження, що чиновницький апарат працює сам на себе, а не для людей.

Згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації» відповідальність за порушення несуть особи, що не надали відповідь на запит, не надали інформації на запит, безпідставно відмовили у задоволенні запиту на інформацію, надали або оприлюднили недостовірну, неточнуабо неповну інформацію, несвоєчасно надали інформацію тощо.

Громадяни, які переконані, що їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Самі ж чиновники за порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації»  можуть бути притягнуті до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Щодо дисциплінарної відповідальності, то крім стягнень, до чиновників можуть застосовуватися заходи дисциплінарного впливу – їх можуть попередити  про неповну службову відповідність або затримати до 1 року присвоєння чергового рангу або  призначення на вищу посаду.

Тепер статистика.

Наприкінці березня міська прокуратура повідомила, що посадовими особами департаментів містобудування, житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради 57 звернень громадян розглянуто з порушеннями вимог чинного законодавства.  Вказані службовці недотримувалися термінів розгляду звернень та надавали заявникам відповіді, які не містили точної та повної інформації.

Водночас, прокурори виявили, що на 43 звернення мешканців міста чиновники міськради взагалі не надано жодної відповіді. Йдеться переважно про вирішення житлових та соціально-побутових питань, зокрема, надання дозволів для перепланування квартир, проведення ремонтних робіт, укладення договорів житлового найму приміщень у гуртожитках тощо.

Міська прокуратура внесла міському голові Андрію Садовому подання з вимогою притягнути винних осіб до відповідальності, а усім  громадянам, що поскаржились, надати відповідь на їх звернення, як це передбачено законом.

А загалом торік за порушення Закону «Про доступ до публічної інформації» суди визнали винними та наклали адміністративні стягнення лише на 3 (ТРЬОХ!!!)  посадових осіб Львівської міськради. Всі вони  безпідставно не надали відповідей на інформаційні запити громадян. До дисциплінарної відповідальності за аналогічні порушення прокуратурою притягнуто два десятки чиновників міськради.

У моєму випадку, здавалося б, чиновники ж відповідь надають. Ну, після моїх особистих дзвінків, після закінчення терміну, встановленого законом, але ж надають! Але саме з таких дрібниць і з такого зневажливого ставлення – патологічної необовязковості звітування перед простими громадянами – і починається велика корупція. І Львівщина за нею – на першому місці!

Валентина Новицька для «Ні корупції»