Ну що таке дві гривні?

Фото Obozrevatel.com

Фото Obozrevatel.com

У Львівській міській раді от вже два роки має місце протистояння між так званими «перевізниками» та львівським міським головою.

Так звані «перевізники» вважаються тими, хто володіє пере візницькими фірмами. Тобто володіє автомобілями, має штат водіїв, забезпечує належне обслуговування техніки, наглядає за здоров’ям водіїв і т. д. Одним словом, володіє справжнім автомобільно-транспортним підприємством. Однак це ми так гадаємо. А насправді дуже часто так звані «перевізники» є лише посередниками. Вони не потребують того, щоб бути власниками всіх тих сотень маршруток, тим більше не заморочують собі голову слідкуванням за техоглядами автівок, вимірюванням тиску водіїв та перевіркою кількості алкоголю у крові. Все це справи самих водіїв. Як правило,  саме водії автівок і є їх реальними власниками. Так само і зміна гуми на колесах з літньої на зимову – це їх справа. Хоча заради правди слід сказати, що певними технічними засобами перевізницькі фірми таки володіють.

Тоді чим же ж володіють так звані «перевізники»? А вони володіють так званими «маршрутами» - тобто, міська рада дозволяє тому чи іншому «перевізнику» здійснювати пасажирські перевезення за певним маршрутом. Звісно, що «дозволяє» вона  не за так. При цьому ж, звичайно, організовуються тендери. Однак у чому суть тендерів теж відомо всьому місту – «хто підмастить мені краще всіх, той дістане солодку цукерку». І ясна справа, що ніхто нікого за руку не зловив. А чому? А по- перше тому, що всім, хто може ловити за руку, немає ніякого резону – вони не лише «у темі, але й у долі».

А з іншого – тут домовленості вже відбуваються у сфері муніципальної політики. Без згоди більшості міської ради прийняти будь-яке рішення неможливо. Тому вибудовується такий ланцюжок: «перевізник» іде до лідера чи лідерів партії, яка контролює більшість у міській раді, й покірно просить виділити ті чи інші маршрути, своє прохання він підкріплює тими чи іншими «аргументами», величина яких залежить від «жирності» того чи іншого маршруту – найкращим аргументом є «введення у долю від прибутків», після чого за участю і апарату, і депутатського корпусу приймається те чи інше «зважене» рішення. І всі задоволені.

Однак це тільки початок ланцюжка, який широкій публіці не демонструється. Справи робляться у тиші міських кабінетів та львівських кав’ярень. Нагадую,  у Львові от уже два роки більшість належить ВО Свободі, отож  саме від неї залежить, які рішення приймаються у цій царині.

А вже після того цей «посередник-перевізник» укладає угоди зі справжніми власниками автотранспорту, водіями – справжніми перевізниками. Певною мірою так звані «посередники-перевізники» нагадують перекупок на наших базарах – схема та сама. Як ніхто з селян не знайде місця на базарі, так і жоден реальний перевізник не може виїхати на маршрут – для ситих баронів, які контролюють цю сферу, він -  простий батрак, який має працювати по 12 годин у нестерпних умовах міських пробок.

Та отримати маршрут замало. Потрібно налагодити безперебійний збір коштів з пасажирів, який повинен бути максимальним. Максималізація збору коштів досягається двома шляхами.

Першим і головним є уникнення контролю за рухом коштів з боку контролюючих служб. А для того потрібно отримувати від пасажирів готівку, однак не видавати квитків або видавати «липові» квитки, виготовити які зараз не проблема. Хай пригадають ті, хто регулярно користується маршрутками, скільки разів він тримав квитка в руці? Зазвичай ні разу.

А ось і реакція депутатської більшості на чергове введення електронних квитків: «Введення електронного квитка у Львові за нинішньої ситуації в транспортній галузі – це встановлення кришталевої люстри в сараї. Депутати не проти впровадження електронного квитка, але не в тому здирницькому форматі, який пропонує команда Садового (міського голови). Про це  13 березня  заявив член постійної депутатської комісії економічної політики, підприємництва, інвестицій та зовнішніх відносин Львівської міської ради свободівець Андрій Карбовник, інформує прес-служба ЛМО ВО «Свобода». Аргументом неначе є те, що «під час детального опрацювання до цього проекту виникло дуже багато запитань, передусім фінансових. Так, для введення у Львові Е-квитка місту довелося брати кредит у розмірі 54 млн. грн., і це за тих обставин, що ми перебуваємо в борговій ямі». Але ж неконтрольовані збори за квитки за кілька місяців покрили б цю суму. Та це свободівців не цікавить. Одним словом – пісня. Електронних квитків не буде, доки свободівці контролюють Львівську міську раду, і все. Не певний, що і з їх відходом ситуація зміниться. Цю годівницю так само успішно перехопить якась інша партія. Так як свого часу її перехопила ВО Свобода.

Отож електронних квитків годі сподіватися. Але ж є паперові – може, тут попрацювати? Хто мав би контролювати видачу квитків? Якісь міські служби, але й податкова поліція, яка також щодня користується маршрутками і т.д. І що? А нічого – очевидно, що всі і «в темі, і в долі». А тому ріка коштів, яка складається з тих двох гривень за проїзд щоденно, «ніагарою» падає у кишені зацікавлених «патріотичних» осіб.

Але які ці кошти? Давайте зробимо нехитрі підрахунки. У місті Львові мешкає і працює близько мільйона  осіб – разом з тими, хто приїжджає щодня на роботу. Нехай послугами маршруток користується чверть населення – а це 250 000 осіб. Вони щодня їздять на роботу і назад, тобто витрачають на це 4 гривні. Отож, щодня  через цю «грошову ніагару» проходить 1 000 000 грн. А в місяць 30 млн. грн. Ну, щось віддають у бюджет – скільки не знаю. Однак явно менше, ніж збирають. Ось вам і механізм.

Чи були спроби ввести цей корупційний потік у законне русло, пустити всі ці кошти на потреби міста? Були. Були спроби запровадити електронний квиток. Це б вивело готівку з обігу – в обігу були б електронні гроші. Однак проти цього груддю стала найбільш патріотична фракція Львівської міської ради – фракція ВО Свободи, яка становить 62% депутатського корпусу. Аяже, захищаючи інтереси виборців, вона зробила все, щоб «ніагара крадених коштів» не висякла. Злі язики брешуть, що, напевно, теж «в темі, і у долі». Однак все це брехні, бо ж  ніхто нікого за руку не зловив. Очевидно, що для всіх  справді зацікавлених осіб такий стан справ є найкращим.

Окрім самих львів’ян, яких змушують їздити у недобитих польських чи німецьких старих автобусах, прогнилих «богданчиках» - бо ж коштів на гідних мешканців королівського міста нові автобуси немає. Все розлазиться по приватних кишенях.

Та з іншого боку, кожен з нас є співучасником цієї нахабної, всім очевидної корупційної схеми – ніхто чи майже ніхто не вимагає квитка – нехай навіть «липового». Ба більше –  того, хто скандалитиме і вимагатиме ,  зашикають – бо чого перепиняє рух, чому заважає водію, і т.д.

Однак і цього мало. Є ще другий спосіб максималізації прибутків. Періодично «перевізники», користуючись то негодою, то своїми впливами у депутатському корпусі – а вони, очевидно, чималі, бо ж на це є «аргументи» - пробують «рекетнути» громаду міста і ще більше підняти ціну проїзду у контрольованому ними транспорті. Вони виставляють ультиматуми, що з якогось там числа перестануть виходити на маршрути. Остання така спроба зараз має місце у Львові. Нещодавно, ні з того ні з сього вони вирішили збільшити вартість проїзду з 2 грн. до 3 грн. – реально це збільшення надходжень на 50%. Бо їм так пасує.

З 18 лютого цього року львівські перевізники погрожували не курсувати після 20:30. До такого радикального кроку обіцяв вдатися Координаційний комітет повноважних представників трудових колективів та профспілкових організацій автотранспортних підприємств Львова – ось як помпезно. Свого часу у Америці мафія так само маніпулювала нею створеними і нею ж контрольованими псевдопрофспілками. Вимога комітету – переглянути тарифи на перевезення. Аякже – це все «трудящі» вимагають, а не «барони-перевізники».

І коли міська адміністрація спробувала організувати громадські слухання з цього питання, то «барони-перевізники» їх просто проігнорували. А для чого – давайте підвищення плати за поїзд і все: «Приватні перевізники Львова проігнорували громадські слухання щодо доцільності підвищення плати за проїзд та впровадження електронного квитка у громадському транспорті міста, які відбулись 12 березня у Личаківській районній адміністрації».

Ну і останнє – Львівська міська рада вкотре чи то попросила, чи то пригрозила перевізникам з тим, щоб вони таки видавали білетики пасажирам з 1 квітня – такі собі простацькі білетики. От вже три тижні мають видавати. Їжджу періодично – ніхто ні гу-гу. Хіба що іноді якісь божевільні. Однак сьогодні їхав маршруткою – видали тільки мені – бо грізно надувся і почав вимагати, на що водій прокинувся з свого летаргічного сну – ти диви, який дивак! – і видав білетика. Мені одному. Інші пасажири осудливо втупились мені у спину. Отак і живемо. То чого дивуватися?

Та вернімося до того потоку грошви. Для бізнесу просто фантастичний зліт надходжень. Правда, неясно, у кого аж так зросли апетити - у самих «посередників-перевізників», чи у їхнього «даху», у якого в нашій країні останнім часом від успіхів і безкарності дійсно «дах їде». І це при тому, що вартість бензину чи мастила на 50% не зросла. Не змінилося і оподаткування. Ніщо не могло зрости, окрім апетитів тих, хто не лише у Львові, а по всій країні організовує такі нахабні і такі ефективні корупційні схеми.

Ніби й дурничка – ну що таке 2 чи 3 гривні – а такі страсті. Очевидно, що є «предмет розмови». Однак це приклад одного з міст – а скільки їх в Україні. І скільки схем.

Тарас Возняк