В. Кухар: “Грузинські реформи щодо боротьби з корупцією – безальтернативні”

Фото з Facebook

Нещодавно журналіст із сайту Велика ідея Олександр Телюк задав мені кілька запитань щодо грузинських реформ. До публікації на сайті увійшов лише коментар щодо реформування системи юстиції та боротьби з корупцією. Тим часом варто підкреслити, що увесь комплекс грузинських реформ є результативним. Навіть критики визнають це. Такі критики сором'язливо виносять за дужки суттєві досягнення і намагаються привертати увагу до їхніх суб'єктивних оцінок. Але це не відміняє головного: феномен результативних грузинських реформ відбувся.

Ж: Наскільки безболісно, на Ваш погляд, можна було би перенести грузинські реформи у сфері юстиції та боротьби з корупцією на українські реалії?

ВК: Перш за все, незалежно від політичних процесів у Грузії, комплекс реформ, який у світі ототожнюють з феноменом грузинських реформ, є успішним.

Усi грузинськi реформу актуальнi для України, а антикорупцiйнi та у сферi юстицiйi зокрема. Їх, до того ж, на вiдмiну вiд економiчних, легше здійснити. В економіці впливають ресурсні обмеження, діють ринки внутрішній і зовнішній, часовий лаг - плоди реформ видні лише після того, як минає певний період часу. Якраз часу не вистачило грузинам, щоб оцінити реальні результати перетворень. А для реформ антикорупційних та у сфері юстиції потрiбна лише полiтична воля верхiв. I - трохи бажання в суспiльствi жити чеснiше.

Наскільки болісно їх можна запровадити? Будь-які реформи пов'язані з виходом за межі звичного, за межі зони комфорту. У цьому сенсі вони завжди болісні. В Україні були б труднощі з адаптацією частини населення до такого роду реформ - чи то через "національний темперамент" або те, що називають "ментальністю", або через політичні стереотипи та суспільні звички, перейняті від СРСР. В Україні, в принципі, як і в Грузії, "м'які" форми корупції - кумівство, "блат", є суттєвою частиною культури виживання людей. Підрив цього толерування корупції був би найбільш болісним процесом для широкого загалу.

За боротьбу з корупцією в верхах можна менше хвилюватися. Невідворотність покарання, яка починається з найближчого оточення нового лідера країни (те, що у Грузії називають "нульовою толерантністю" до корупції) швидко вкаже на нові взірці поведінки для еліт, а еліти будуть адаптуватися до нових умов.

Грузинські антикорупційні реформи залишаються безальтернативними. Це якщо Україна не хоче залишатися хронічно корумпованою, малорозвиненою країною.

Ж: З чого варто було би почати?

ВК: Почати необхідно з речей, які все більшою кількістю людей сприймаються як очевидні.

Спершу має змінитися філософія, настанова керівництва країни, державного апарату та усієї системи юстиції: не люди для держави, а держава для людей, не державці владарюють, а державні службовці (можна їх назвати публічними службовцями) надають людям послуги. Цьому неможливо навчитися - спробуйте навчити цьому теперішній Кабмін М.Азарова чи президента В.Януковича. Має прийти нової якості лідерство в країні.

Ми з колегами в Українській альтернативі напрацювали концепцію реформування державного управління і оприлюднимо її днями. Там буде основа нової філософії державного управління і публічної служби.

Далі має відбутися реформа установ, які надають послуги. Українська державна служба вкрай консервативна, навіть якщо порівнювати її не з успішними, проривними варіантами реформ у Грузії чи Сингапурі, але й консервативними системами у Європі. В Україні досі управління здійснюється за найменш гнучким армійським взірцем, який на мові цивільній звучить "я начальник, ти - дурень".

На державній службі мають з'явитися люди з поняттям про корпоративну культуру управління, проектним мисленням і з орієнтацією на результат.

Далі має відбутися суттєве скорочення видів документів і послуг, які надаються органами управління. Тут ключові слова - довіра та повага. Як між державою та громадянином, так і між громадянами. Це має вийти за рамки власне держави. Подивіться, що відбувається: у Грузії вже можна укладати договори купівлі нерухомості без нотаріусів, а у нас нотаріат від уряду до уряду росте, як на дріжджах. Скоро чхнути не можна буде без завірювання нотаріусом.

В Україні є початки того, що у ефектній та ефективній формі зроблено у Грузії. Ми ж майже одночасно почали після Трояндової та Помаранчевої революцій. Єдині дозвільні центри, єдині реєстраційні офіси, єдині інвестиційні вікна - початки у нас є, але дуже різного рівня ефективності. І нам навіть близько не вдалося підійти до того, щоб зібрати три сотні послуг під одним дахом, як у грузинських Домах юстиції. Навпаки, навіть деякі спроби запровадження електронної звітності спрацювали не в плюс, а в мінус.
Об'єднання послуг під одним дахом - не лише економія часу та зусиль людей, але й важливий символічний момент: люди працюють на одному просторі, це - досконаліша комунікація, конструктив.

Усе це можна здійснити, постійно тримаючи перед очима один-єдиний маячок: один раз звернувшись до держави, громадянин має від неї отримати вичерпну відповідь. Не ходити від установи до установи, а саме держава має взяти на себе відповідальність швидко переварити у своїх нутрощах запит і видати результат.

Ж: Чи виявили Ви якісь недоліки в грузинських реформах в цих сферах, яких варто було би уникати?

ВК: Будь-які зміни недосконалі, адже неможливо відповідати уявленням усіх людей про те, що і як треба змінити. Проте наголошу, що і економічні показники, і позиції Грузії у різного роду рейтингах вказують на те, що реформи успішні. Чого варто лише те, що минулого року країна після громадянської війни та зовнішньої інтервенції, у якій ще недавно у міських будинках палили буржуйками, за середнім рівнем зарплат населення перегнала Україну.

Інколи говорять про те, що Грузію перетворили на поліцейську країну. Дивно, адже якраз у Грузії провели зразкову реформу поліції. Якщо розуміти це як підвищення ролі органів, які борються з корупцією, то я підтримую такий підхід. Як інакше боротися з корупцією у тотально враженій нею країні з прогнилими судами? У багатьох країнах є спеціальні органи, які мають особливі повноваження щодо боротьби з корупцією мають повноваження прослуховувати, моніторити тощо. Це - поширена міжнародна практика, рекомендація Україні ЄС.

Можливо, на якомусь етапі грузинські реформатори втратили чутливість до зауважень. Можливо, десь зовнішній ефектності надавалося забагато значення, хоча зрозуміло, що форма важлива. Люди не ідеальні.

Часто говорять про те, що реформатори замало пояснювали суспільству те, що вони роблять. Так, без розуміння суспільства складно розраховувати на довготривалий ефект. Без змін у цінностях великих мас людей, без відходу від цієї "м'якої" корупції завжди буде загроза відступу назад. Тут мала б бути основна точка прикладання зусиль інтелектуалів, політиків, активістів - показати, що зміни на краще можливі і те, якою має бути політика, державне управління, юстиція. Цей мотив важливий і до початку реформ, і у процесі їх здійснення.

Але не можна відкладати реформи тому, що "суспільство не готове". Суспільство може бути не готове ще ціле покоління, ще сотню років. У Росії вже триста років з часів Петра Першого заперечують необхідність реформ як у Салтикова-Щедріна: "Несвоевременно!". Зрештою, є ризик захопитися поясненням суті реформ і втратити лідерство у процесах - щось подібне сталося з горбачовською Перебудовою.

Однозначної відповіді на питання про те, що має бути спершу: усвідомлення, запит на реформи знизу чи лідер і команда, які пропонують своє бачення вирішення проблем і беруть відповідальність на себе, немає. У сьогоднішній українській ситуації нема політичної сили, яка готова взятися за якісні перетворення і послідовно провести їх. Тим більше, що умови в Україні складніші і ціною послідовності у реформуванні вірогідно стане власна політична загибель команди реформаторів. Бажаючих на роль політичних камікадзе серед парламентських партій, не видно.

Суспільство з часом відповість, чи воно підтримає політиків з нинішнього політичного істеблішменту, які здатні хіба на обривки реформ і то як поступку активним силам громадянства, чи толеруватиме цю владу, яка на антикорупційні реформи не здатна за визначенням, чи таки в Україні проб'є собі дорогу політика нової якості.

KUKHAR.ORG