Природа корупції

Тарас Возняк

Одним із стереотипів нашого суспільства є те, що ми свято переконані, що корупція - це лише хабарництво. Тобто, плата за неіснуючі чи фіктивні послуги, або ж просто уступка чиновнику, який ставить прохача чи споживача послуг у безвихідну ситуацію. Або даси, або справа твоя гибла.

Здебільшого ми маємо справу саме з цим примітивним хабарництвом. Причому, воно може мати найрізноманітніші форми і розміри – від 50 гривень ДАІшнику тільки за те, що він вас зупинив – про всяк випадок, і до мільйонних сум за прохідне місце у списку кандидатів до Верховної Ради від тієї чи іншої партії. Всі ми з цим стикаємося кожного дня. Зрештою, цього ніхто і не приховує – ба, навіть цим хизуються.

Звичною реакцією на це ганебне явище є безнадійні спроби достукатися до совісті і тих, хто отримує хабарі, і  тих, хто їх дає. Інший варіант - таке ж безнадійне залякування,  за яким немає ніяких реальних дій. Ще б пак, дії мали б вчиняти ті, хто і є, як правило, бенефіціантом завдяки тим самим хабарам. Одним словом, млява імітація якоїсь боротьби з корупцією. Ба більше – на цій «боротьбі з корупцією» своєю чергою розкрадаються кошти та розбудовуються корупційні схеми – так зване  «відкупне». Хоча, про людське око, всі неначе й згідні з тим, що корупція - це зло, і його слід викорінити аж до пня.

Однак давайте подивимося на хабарництво під іншим кутом зору. Уявімо собі, що за чарівним помахом палички раптом всі громадяни України усовістяться і перестануть брати, вимагати та давати хабарі. Що ж станеться? Невже, крякнувши заскрипить і швидше запрацює наш ще постсовєтський державний апарат? Корпускулярні тітоньки у паспортних столах, жеках, різного роду конторах, замшілі дядьки у кабінетах, складах та пропускних пунктах, «ім’я яким легіон», раптом перетворяться на чарівних фей та ельфів і почнуть граційно пурхати над клієнтами, споживачами послуг незліченної кількості контор? І все запрацює, й настане «рай на землі»,  званій Україною. Все це, звичайно, іронія. Однак ця метафора покликана не просто показати безглуздість такої кількості запірних механізмів, вентилів і клапанів, якими і є ці люди та їхні контори, а й те, що, якщо б вони навіть хотіли працювати швидше і без «хабарницької змазки», то за умови збереження нашої постсовєтської дозвільної бюрократичної системи це технічно не можливо. Скажу більше, якщо б раптом у настільки забюрократизованій і, відповідно, корумпованій країні, як Україна, раптом ця «хабарницька змазка» щезла, то наш державний механізм знову, цього разу востаннє, крякнув би і зупинився. Зупинився б назавжди. Тому на сьогодні, як це не парадоксально,  для окремих громадян і навіть для суспільства у цілому «корупційна змазка» - єдиний порятунок від титанічного свавілля і непрацездатності постсовєтського бюрократичного монстра.

Не знаю, може, якщо б дійшло до організаційного ступора, це було б на добре – наступила б якась революційна ситуація. Бо наше суспільство якоюсь мірою нагадує наркомана, якого, якщо різко позбавити його героїну, почне так ламати, що може призвести і до летального результату. Виведення з цієї наркотичної залежності може відбуватися тільки поетапно. Борони Боже, щоб я був піїтом збереження нашої корупційної системи, однак і потрясінь якось не хочеться – врешті-решт вони можуть призвести до падіння чергового українського державницького проекту. Однак і завошивленість наша цією корупцією просто вражає – не знаю сфери, де вона не править бал.

Я багато разів брав участь у різного роду «благих заходах», що пов’язані з проблемою корупції – конференціях, семінарах, нарадах. Наші партнери з країн, що не мали чи позбавились цього неначе ганебного явища, ніяк не могли зрозуміти, що вони мають справу не з частковими проявами чи локальними симптомами. Не могли зрозуміти, що саме завдяки «хабарницькій змазці» ця побита поліартритом совєтська бюрократична система ще якось працює. Властиво, вона, ця система як система, давно не працює – просто на рівні особистих «домовленостей» хабарника, який сидить на одному з її перепускних клапанів, і прохача відбувається «особистий контакт», і справа на крочок просувається вперед. Совєтська бюрократична система, яку ми за роки незалежності України тільки розбудували, працює лише на гальмування процесу – на витискання цієї «корупційної змазки». Тобто, не працює чи працює навпаки.

І саме тут ми виходимо на саму суть корупції. У перекладі з латини корупція - це зламаність, нечинність системи (від corrumpere - псувати) . З цією зламаною, непрацюючою бюрократичною системою ми живемо останні два десятиріччя. І на цих «зламах» - викручених поліартритом суглобах гніздиться маса-масенна корупційних кліщів – «допомагає» нам долати надумані і реальні бюрократичні перепони. Інколи здається, що ледь не більшість наших достойних громадян так чи інакше до цього корупційного шабашу причетні. Правда, як правило, ми гадаємо, що йдеться не про нас особисто, хоча ледь не більшість з нас так чи інакше не те що приховують, а просто не сплачують належного податку з кількох злиденних гривень, які вдалося десь принагідно підзаробити – а це вже є корупцією, не хабарництвом – а співучастю у ламанні державного механізму. Однак для більшості з нас це висока матерія і взагалі не корупція. Такою ж щоденною співучастю у корупційних схемах є і оплата нашого проїзду у так званому «громадському транспорті» - щонайменше двічі на день кожен з нас дає водію маршрутки ті нещасні дві гривні і ніколи не отримує жодного квитка.

Чи є вихід? Очевидно, що є. Або одномоментне ламання – така собі революція, яка рано чи пізно відбудеться, якщо маса корупційних кліщів стане більшою від маси суспільства, на якому вони паразитують. А ми до цього наближаємося – скоро бюджет країни стане мізерною часточкою від об’єму коштів, які виводяться в офшори – і тоді «держава» як механізм зупиниться – бензин закінчиться. Тоді вихід один – революція, точніше бунт.

Можна було б зменшувати долю героїну у артеріях нашого суспільства – поволі і послідовно боротися з корупцією. Потрібно зменшувати кількість запірних клапанів, різного роду реґуляцій, обмежень і дозволів – а, відповідно, і місць, де могли б прилаштуватися корупційні кліщі.

Однак на те потрібна політична воля і політична еліта. Немає ні того ні іншого – є більші чи менші корупційні кліщі, що лускаються від крові, яку виссали з безсилого українського суспільства – хто-хто, а вони цієї роботи не робитимуть. Весь політичний клас України живе завдяки корупції – для нього головна мета  якомога ближче наблизитися до головної артерії, де ще пульсує якась кров – і саме у цьому, як не печально і полягає суть «політичної боротьби» в Україні.

А назагал маємо максимально зменшити поле корупції – той простір, де отримувач послуг контактує з тим, хто їх надає. Бо як не контактуватимуть, то пропаде й індивідуальна мотивація того ж корупційного кліща чинити перепони – створювати проблему.

Хоча основним і радикальним інструментом подолання корупції, як на мене, є остаточний злам совєтської бюрократичної системи. Сьогодні вона переживає, завдяки Януковичу, свій карикатурний ренесанс. Можливо, ми напередодні цього зламу. Бо інакше - попереду, після Януковича, нас чекатиме тільки нова Руїна.