Абсурд адмінреформи: як покращується життя українців з глибинки

Фото з сайту Ridna.ua

Неймовірну кількість вражень можна отримати,  подорожуючи Україною. І не лише природними та історичними місцями. Ознайомлення з буденним життям населення закинутої глибинки може вас вразити. Особливо, якщо проїдетесь громадськомим транспортом, до якого  чиновники, численні "покращувачі" та "кровосісі" чомусь цураються заходити.  А даремно! Тут би вони почули про всю “дієвість”“пакращєння”:  і про президентські ініціативи, і про розміри пенсій та зарплат 90% населення, і багато-багато цікавого...

Останнім часом все більше від простих людей чути про реалії “пакращення” завдяки новій адмінреформі, яка начебто й відбувається, але непомітно, і про неї дістати якусь більш-менш путню інформацію - зась!
За останні 3 роки тихцем і без особливого розголосу істотно скоротили кількість комунальних і державних установ у “малих” районах країни. Скажімо, в таких районах Харківщини, як Борівський, Дворічанський, Печенізький, Шевченківський та низці інших почали закривати районні установи та організації, наприклад,  медичні відділення, санітарні станції, клініки тощо. Вже закриті або в процесі розформування більшість медичних відділень поліклінік та районних лікарень. Тепер істотну частину медичних послуг жителям таких “реформованих” районів  доводиться отримувати лише в сусідніх районних лікарнях! На Закарпатті ще більше вражають маразми “рехворматорів” - більший і значно розвиненіший Виноградівський район розформовують  і приєднують до недорозвиненого і меншого гірського Іршавського району (“злі язики” подейкують, що так вигідно старому комуністичному чинуші-мафіозі, який керує всім на місцевому рівні ще з часів совєтів).
Якщо раніше селянам з таких районів і без того було складно і обтяжливо добиратись до лікарень райцентру -   автопарк більшості райлікарень зношений  і складається ще зі старих машин радянського виробництва, а самим хворим добиратися до райцентру було непросто - автобусні маршрути курсують у більшості від двох разів на день до кількох разів на тиждень! А тепер - після “реформи галузі”? Уявіть, як добиратися хворим бабусі чи інваліду до сусіднього району. Кількість затрат на лікування непомірно зростає і ніким не компенсується, при тому, що пенсія і зарплати у більшості населення (понад 90%!) зараз становить від тисячі до півтори тисяч гривень!!!
Ще більше нарікають громадяни таких “реформованих” районів, що пролікуватись тепер стало значно дорожче: мінімально треба заплатити дві тисячі гривень за ліки, без яких лікарі відмовляються “лікувати” на стаціонарі. Ясна річ, купувати їх потрібно тільки за певною адресою... Чи посильне таке лікування для пересічного українця? Одна бабуся в серцях так і каже: “Де я такі гроші для лікування візьму? Це означає - як захворію, зразу ж труну купувати і готуватись до смерті?”
Отже,  кому вигідна така адміністративна, а тим більше,  медична “реформа”? У скільки разів зменшиться якість медицини від таких “пакращень”?  Зрозуміло, що скерована вона не на підвищення кваліфікації лікарів чи усунення кримінально-корупційних схем у галузі охорони здоров`я, а розроблена задля централізації гешефтів та ще більшого тиску на село, яке і так щороку пустіє від безробіття та безвиході. Більшість селян так і каже: “нас додушать, а сюди китайців завезуть - он їхні “інвестори” саме шниряють нашими селами - про щось випитують, придивляються...”
Селяни нарікають на безвихідь, але все ж таки сподіваються, що  їхня земля скоро очиститься від тих, хто поводиться на ній, як окупант. Не може ж це тривати вічно!
Самовидець