Запитання Президенту були відомі ще за місяць до «Діалогу з країною»?

З грудня 2011 Віктор Янукович не виходить до журналістів на підсумкову прес-конференцію. Причини називають різні, однак факти - річ уперта. Вже понад рік Віктор Федорович мовчить. Таку значну прогалину у спілкуванні  з українцями  Адміністрація Президента намагається заповнити схожою за формою, однак абсолютно відмінною за змістом подією. Формат, видається, запозичили у східного сусіда. Путін вперше балакав з росіянами у прямому ефірі ще десять років тому. Тепер це щорічна практика. В Україні розмова президента з населенням вперше відбулась у лютому 2011. Тоді проект  назвали «Пряма мова з країною». Через рік перейменували  у «Діалог з країною».

Те, що діалогу організатори якраз хочуть найменше, можна було зрозуміти ще задовго до прямого ефіру, що відбувався 22 лютого. Адже локації для прямих включень  вирішили не розголошувати. Таку позицію керівник Першого Національного Олександр Пателеймонов пояснив «Українській правді» так:  "Виходячи з загальної драматургії, щоб нашим глядачам було цікаво дивитися". Іншими словами, державний канал ініціював спілкування українців з гарантом, однак повідомити, де ця розмова відбуватиметься – не хотів. Дивна суперечність, чи не так?

Щоправда, інформація про кілька місць все ж просочилась у ЗМІ. Так, напередодні прямого ефіру львівські сайти поширили повідомлення, що в області відповідальну місію доручать мешканцям села Пнікут, що у Мостиському районі.  До цього моменту чи не єдина інформація, яка була в інтернеті про село з населенням трохи більше тисячі осіб – звістка про відкриття тут чотирьох будинків сімейного типу. Як з’ясувалось пізніше, саме вони й були причиною такого, на перший погляд, дивного вибору телевізійників. До слова, те,  що саме Перший Національний організовував захід також викликає чималі сумніви. Автори «Телекритики», посилаючись на власні джерела,  справжнім творцем шоу називають  Адміністрацію Президента. У будь-якому разі для мене вибір місця не до кінця зрозумілий. Якщо «режисери» хотіли показати, як в Україні дбають про сиріт, то чому знімали в дитбудинках, зведенням яких займалась не держава, а благодійники? Хіба варто Президенту хизуватись тим, що гроші на житло для дітей збирають пересічні українці і закордонні благодійні організації? Про будівництво дитячого містечка, яке вже налічує 5 будинків, розповів ініціатор його створення отець В’ячеслав Дорош. «В основному це була церковна громада», - пояснив священик.

Не сприяла інтенсивному діалогу й віддаленість села. Від Львова до Пнікута понад сімдесят кілометрів. Дорогою туди очікував побачити натовп людей, які штовхаються і сваряться біля мікрофона, аби бути першим у черзі. Подія, як не крути, для такого села виняткова. Коли ще випаде нагода поспілкуватись з персоною №1 в країні. Однак, прибувши на місце, жодних ознак активності я не помітив. Одразу вирішив дізнатись, де відбуватиметься дійство:

—   Де з Президентом сьогодні говорять? — запитую у місцевої тітоньки, що вийшла разом зі мною з розбитої маршрутки

—   Не знаю, нічого про це не чула, — преспокійним голосом відповідає пнікутчанка.

Я, якщо чесно, до такої відповіді був не готовий. Зупинив ще кількох місцевих – те ж саме. Одні й узагалі нічого про телеміст не чули, інші щось чули, але де, як і коли воно відбувається,  не знають. Знову ж таки дивина: чому навіть у селі з 1000 мешканців, далеко не кожен чув про  діалог з Януковичем? А чи не свідомо учасники й організатори приховували цю інформацію, аби уникнути навіть найменших відхилень від заздалегідь складеного сценарію?

Першу ствердну відповідь я почув аж у сільській раді. Там натрапив на секретаря. Вона  розповіла, що захід відбуватиметься у сиротинці, і що йти туди метрів 500. Оскільки маршрут мій передбачав лише один поворот, то знайшов я «дитяче містечко» одразу. Однак, не встиг підійти до будиночка й на 50 метрів, як мене зупинив чоловік у міліцейській формі.   Запитав про мету мого візиту. Сам, звісно, не представився. Я пояснив, що маю до Президента запитання й з нетерпінням чекаю нагоди його поставити, тому затримувати мене не варто, адже мушу якнайшвидше зайняти чергу.

—   А тебе туди запрошували?, — поцікавився лейтенант.

—   А хіба треба запрошення?, — не зрозумів я запитання.

—   Ну так, — ствердно закивав міліціянт своєю фуражкою.

Я ще довго намагався довідатись, про які саме запрошення говорить співробітник Мостиського райвідділу Юрій Матвійчишак. Однак, той і сам, судячи з усього, не зовсім розумів своєї вимоги. Спершу хотів побачити запрошення, бо їх сьогодні усім мали видати, потім, коли почув, що я журналіст, попросив показати акредитацію, за нею перепустку. Втім, ані що то за перепустка, ані хто її мав видати, ані бодай до кого за роз’ясненнями  мені звертатись він не сказав.

Врешті-решт я здався. На підмогу лейтенанту прийшов майор і ще кілька людей в цивільному. Вони спершу представились просто небайдужими до долі телемосту людьми, далі громадським формуванням. Водночас, грітись у машину ходили разом з міліцією.

Майже синхронно  зі мною на «Діалог…» приїхав і голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк. Звісно, вхід йому ніхто не загороджував. Про перепустки не запитували. Натомість про них у нього хотів запитати я. Для цього довелось чекати закінчення телемосту. Пан Костюк направився до машини лише, коли Президент відповів на запитання про житло для сиріт і пообіцяв новенький автобус вихованцям дитбудинку. Цікаво було почути версію голови ЛОДА щодо дивного пропускного режиму, який на сьогодні встановили у Пнікуті. Він запитанню спершу здивувався, мовляв, тут лише гість, а заправляє усім обласна державна телерадіокомпанія, що й проводила включення зі Львівщини. Але, усвідомлюючи можливий вплив представника президента на державне телебачення, ми з колегою з газети «Експрес» все ж поцікавились його особистою думкою про те, чому ж телеміст був виключно з однією сім’єю, а усіх інших мешканців області проігнорували. Тоді обласний очільник помітно розхвилювався і заперечив будь-які заборони. Виявляється, пускали усіх, хто хотів. Те, що ці слова дещо розходяться з діями міліції, його, схоже, не надто хвилювало.

Дві абсолютно різні версії змушували звернутись до офіційних організаторів, які й мали пояснити режим на локації і подробиці підбору героїв. Та, як виявилось, сподівання були марними. Генеральний продюсер ЛОДТРК Михайло Хвойницький запевнив, що про жодні перепустки нічого не чув. І взагалі телевізійники займались лише картинкою і сценарієм. Про сценарій почути я не сподівався:

—   Тобто питання готували, власне,  журналісти ваші, так?

—   Це наші журналісти… Ми готували свою тему, розробляли. Але це вже давно було. Це вже десь місяць.

Виявляється, те що запитання завчасно відомі, навіть не намагаються приховати. І не було б жодних запитань чи зауважень, якби Президент, його адміністрація чи представники каналів, що опікувалися проектом( а окрім Першого національного, це ще 1+1, Інтер, ICTV, «Україна, 5 канал) одразу попередили глядачів – проект виключно телевізійний. Є сценарій, є спеціально підібрані герої, є визначені запитання, а вас туди ніхто не запрошує. І тоді кожен би розумів – перед ним розігрують спектакль і нічого спільного зі справжнім діалогом він немає. Натомість на сайті Першого національного написано: « Президент України Віктор Янукович у прямому ефірі зможе відповісти на запитання громадян, поставлені під час прямих включень з різних міст України». Про запитання від журналістів Львівського обласного державного телебачення чомусь жодного слова.

Не почув я нічого й від батька сімейства, яке задіяли під час включення з Пнікута. Чоловік сказав, що  дуже втомлений і закрив перед і мною двері.

 

Левко Стек для "Ні корупції"