Воцерковлення земель. Влада роздає землю тільки тим, у кого замолює гріхи

 

Відколи у 2009 році церкві надали право отримати землю не тільки в оренду, а й в довічне користування, міжконфесійні конфлікти набули нового характеру. Тепер церкви борються не за прихожан чи старовинні храми, а за земельні ділянки. Поки що з величезним відривом перемагає Українська православна церква Московського патріархату, в чому їй залюбки допомагає як правляча верхівка країни, так і влада на місцях. 

«Коли прийшла біла людина, у нас була земля, а у білої людини – Біблія. Тепер у неї вся земля, а у нас лише Біблія».

Чіф Ден Джордж, американський індіанець

 

«Єдина відмінність між релігією і сектою полягає у кількості нерухомості, якою вони володіють.

Франк Заппа, американський співак.

 

Дайош церкву в кожен двір! 

До змін у Земельному кодексі релігійні організації могли отримати землю тільки в оренду. Подекуди орендна плата для них нараховувалась на тому ж рівні, що й для комерційних організацій. Суми часом сягали до 50 і більше тисяч гривень на рік, і це тільки за невеличкі земельні ділянки під храмами. Тож церквам простіше було домагатися повернення у свою власність вже існуючих старих храмів, сплачуючи орендну плату за землю під ним, а не будувати нові. На будівництво просто бракувало коштів. 

Релігійні громади, які хотіли побудувати новий храм, тільки на взяття в оренду землі під будівництво збирали кошти роками, як це було, наприклад, у випадку з побудовою головного собору Української греко-католицької церкви у Києві. 

За змінами у Земельному кодексі, з 2009 року земля релігійним громадам надається не тільки в оренду, а й на праві постійного користування «виключно для будівництва й обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їхньої діяльності». 

Саме це спричинило тотальне будівництво церков по всій Україні. Прикметно, що цей процес майже не торкнувся сільської місцевості, де подекуди на десять сіл може не бути жодного храму. Будівництво зосереджено в основному в столиці та в обласних центрах, де земля дорога й її часом не вистачає не те, що під храми, а й під житлову забудову. 

Тільки минулого року в обласних центрах релігійним громадам в постійне користування було надано майже 40 гектарів землі. Згідно даним Міністерства культури, до якого віднедавна перейшли повноваження ліквідованого Держкомітету з питань національностей та релігії, у 2011 році релігійним організаціям було передано у власність 234 культові та пристосовані під молитовні приміщення. Церквами самостійно було завершено будівництво 300 храмів. У стадії будівництва знаходилося ще 2399 культових об’єктів. Для розуміння масштабу будівництва слід зазначити, що зараз в Україні всього діє трішки більше 23 тисяч храмів та інших культових споруд. 

Здавалося б, можна тільки тішитися такому стрімкому розвитку духовного життя в Україні. Та одразу ж з цим виникло кілька проблем. По-перше, землі роздаються далеко не усім згідно їхніх потреб і побажань. Деякі релігійні громади не можуть отримати ділянку під забудову через банальну неприязнь до них місцевої влади. По-друге, церкви в бажанні заграбастати якнайбільше землі, вдаються подекуди до таких не благочинних діянь як самозахоплення та рейдерські атаки. По-третє, неадекватна активність храмобудівників уже починає викликати осуд у самих же вірян, який часом виливається в протести насильницького характеру. І по-четверте, у фаворитів земельних перегонів просто не вистачає грошей на такі масштабні забудови, і земля, виділена їм під забудову, простоює пусткою, або, й що найсумніше, використовується не за цільовим призначенням. 

Не УПЦ МП єдиною 

Згідно дослідження, яке провів сайт «Тексти», 2011 року у 16 із 24 міст, котрі надали інформацію щодо виділення земель церковникам, землі отримала УПЦ МП – 16 га (із 36 га). Греко-католики східніше Житомира нічого не отримали. УПЦ КП у Східному регіоні отримала землю лише в Сумах, та й ту, що під вже існуючим храмом. Римо-католики поступово просуваються на схід, отримуючи свої старі споруди. Протестанти ж «розмазані» тонким малоземельним шаром по всій країні. Мусульманам не перепало нічого. 

Щодо побудови храмів, то й тут лідерство на УПЦ МП: у 2011 році нею було завершено будівництво 138. Інші церкви відставить від лідера в рази. УГКЦ, яка посіла друге місце з храмобудування минулого року, завершила тільки 72 церкви, УПЦ КП – 39. 

Здавалося б, у найбільшої церкви, якою зазвичай вважають УПЦ МП, закономірно має бути найбільше храмів. Але показник «найбільшості» залежить від того, хто рахує. За різними соціологічними опитуваннями, православними себе вважає 46-52% українців. Проте дві третини з них не бачать жодної різниці між храмами УПЦ МП і УПЦ КП. Фактично, люди ходять до православного храму, не замислюючись над тим, до якої конфесії він належить, аби тільки обряд був православний. Тож, сказати точно, у кого з двох патріархатів скільки прихожан – нереально. То ж не дивно, що УПЦ МП стверджує, що у неї вірян вдвічі більші, ніж в УПЦ КП, і навпаки. 

Як стверджує релігієзнавиць професор Мирослав Маринович, кількість зареєстрованих громад певної релігійної організації теж не можна вважати єдиновірним показником кількості прихожан. За його словами, попри перевагу в кількості приходів УПЦ МП над загальною кількістю громад УПЦ КП і УГКЦ разом взятих, кількість прихожан у Московського патріархату точно менша, ніж в цих двох релігійних організацій. Щоб було зрозуміліше, вдамося до простої математики: максимальна кількість пастви УПЦ МП, яка коли-небудь озвучувалась – 14 млн. людей, мінімальна показник прихожан УПЦ КП – 9 млн., до яких доплюсовуємо середній кількісний показник пастви УГКЦ – 6 млн. Виходить 14 проти 15. Приходів же у УПЦ МП станом на 1 січня 2012 року нараховувалось – понад 12 тисяч, в УПЦ КП і УГКЦ разом узятих – трохи більше 8 тисяч. 

Тож тотальне домінування в країні УПЦ МП можна поставити під сумнів. Принаймні, пропорційність у потребі будівництва такої кількості нових храмів – так точно. Попри це, саме вона отримує найбільше землі під будівництво по усій країні, в той час, як іншим, навіть великим церквам, у землі відмовляють. 

Вибіркове право 

«Зміна політичної ситуації призводить до певної зміни державної політики у цій сфері. Насамперед це стосується певних преференцій у діях влади, пов’язаних часто із домінуючою на цій території релігією. Зокрема, це яскраво проявляється при виділенні землі для будівництва релігійних споруд, поверненні церков, конфіскованих радянською владою тощо. З іншого боку, влада, частіше місцева, може чинити певні перешкоди у розвитку інших релігій на догоду домінуючої церкви», - це цитата з доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2011». І хоч в цій цитаті правозахисники політкоректно не згадують УПЦ МП, але буквально в наступному абзаці є таке зауваження: «Якщо проаналізувати, то УПЦ МП за 2010 рік збільшила кількість своїх релігійних споруд на понад 200 об’єктів. При цьому значну частину з них становлять орендовані споруди. Це в середньому вдвічі більше за будь-яку іншу релігійну організацію». 

І ще одна цитата з тієї ж таки доповіді, яка пояснює, чому влада свідомо порушує рівні права релігійних організацій: «Органи влади, борючись за підтримку електорату, завжди традиційно висловлюють своє прихильне ставлення до домінуючих релігій. Очевидно, що таке патронування неформально дає зрозуміти, що ці домінуючі релігійні організації мають більше прав. Це яскраво відображається на прикладах вирішення майнових питань, зокрема, виділенні земельних ділянок під будівництво культових споруд чи поверненні конфіскованого радянською владою культового майна. При вирішенні таких питань, ця прихильність набуває практичного втілення. Позитивні рішення із цих питань, за незначними винятками, отримують виключно домінуючі релігійні організації». 

Прикметно, що в усіх доповідях правозахисників та звітах державних структур не зареєстровано з 2009 року жодної (!) відмови у виділенні землі для УПЦ МП. Ця організація фігурує тільки у повідомленнях про самозахоплення землі та конфліктах з приводу власності на вже існуючі церкви. В той же час скарги щодо відмов у виділенні ділянок під забудову надходять від усіх решта церков. Найбільше утисків в цьому питанні зазнають мусульмани, греко-католики та Українська православна церква Київського патріархату. Насамперед, ця проблема поширена на Сході та Півдні країни. Таких випадків десятки, але хотілося б привести для прикладу хоча б найяскравіші та найсвіжіші. 

Минулого року лідером по країні з виділення земель під забудову для УПЦ МП стала Полтавська область, яка надала у користування цій організації понад 8 гектарів. В області діє 1061 релігійна громада, всього – 41 конфесія. Більшість із них — Української православної церкви Московського та Київського патріархатів, автокефальної церкви. При цьому, УГКЦ, яка стоїть на третьому місті за чисельності пастви в області, вже 10 років не може отримати ділянку для свого храму – навіть за грубі гроші. 

«Всі великі конфесії мають храми або ділянки, лише ми одні не маємо. Прикро те, що нас годують обіцянками і не дотримуються слова, – нарікає Керівник громад греко-католицької церкви отець Юрій Кролевський. - Колишня помаранчева влада нам обіцяла надати ділянку згідно з чинним законодавством і запевняла, що проблем не буде жодних. Але щойно справа доходила до затвердження на сесії, питання знімали з порядку денного, відправляли на доопрацювання, тощо – але жодного разу не допустили до голосування депутатами». 

В Кобеляках (райцентр Полтавської області), за його словами, стався особливо обурливий випадок: «Там давали землю абсолютно усім конфесіям. КП давали, свідкам Єгови, УПЦ (Московського Патріархату), усім іншим давали, і прокурор місцевий не протестував. Але щойно місцева влада вирішила надати землю греко-католикам – прокурор одразу протестує. І зараз ця справа вирішується у судах. Судиться міська влада і прокурор: чи надавати землю греко-католикам... Для нас це надзвичайно велика прикрість, адже всі ми – громадяни України, у всіх нас – однакові права». 

В Автономній республіці Крим, де проживає, за різними оцінками, від 250 до 500 тисяч мусульман, досі остаточно не вирішено питання виділення Духовному управлінню мусульман Криму земельну ділянку для будівництва Соборної мечеті у Сімферополі на вулиці Ялтинська, 22. Попри те, що рішення про виділення цієї ділянки минулого року було винесене Сімферопольською міськрадою, мусульмани Криму не впевнені, що ділянка їм таки дістанеться. Адже прецеденти уже було. Так, рішення про виділення цієї ділянки під мечеть було прийнято тією ж таки міськрадою 2004 року, але депутатський корпус нового скликання його просто скасував. З січня 2008 року тривала акція протесту проти незаконній відмові у будівництві мечеті. На Ялтенській, 22 були встановлені намети і плакати з вимогою виділити землю. При цьому в Криму розпочалася акція під назвою «Від кожного кримчанина — по одному будівельному каменю для Соборної мечеті в Сімферополі». У цій акції взяли участь не лише мусульмани, але й мешканці Криму інших віросповідань. Вони зібрали близько 173 тис. каменів. 

Влітку цього року після 12 років поневірянь, численних звернень до центральних органів влади, отримала 0,49 га під будівництво кафедрального собору в Сімферополі й УПЦ КП. Цьому посприяло звернення в березні ста відомих представників української громади Криму до президента Віктора Януковича. В документі митці, науковці, журналісти, громадські та політичні діячі закликали президента "взяти під особистий контроль" виділення землі Кримській єпархії. "Президент дав доручення вирішити проблему до 3 травня. Однак у мерії відписались, що, мовляв, турбуватися нема чого. Після цього понад 500 вірян з усієї України направили Януковичу особисті звернення з вимогою втрутитися у ситуацію. І, врешті-решт, землю нам таки виділили", – розповідає архієпископ Сімферопольський та Кримський Климент. Фактично Адміністрацію президента завалили зверненнями з приводу цього з усієї України люди різних конфесій. Зокрема, й лідер кримських татар Мустафа Джемілєв. 

А от римо-католики вже близько 20 років не можуть отримати в право власності колишній католицький костел св. Климента у Севастополі. У цьому приміщенні, яке перебуває у комунальній власності, розміщено кінотеатр, який для католицьких обрядів зачинено. Тож 100-річчя храму місцева католицька громада відзначала під зачиненими дверима будівлі

«Передавати католикам Севастополя історичну споруду в центрі міста немає підстав, оскільки католицизм завжди був зброєю проти православ’я, - таку заяву з трибуни Севастопольської міськради зробив член фракції «Комуністи Севастополя» Артем Мальцев. - Під час Холодної війни Ватикан надихав гонку озброєнь і боротьбу з Радянським Союзом і з православ’ям зокрема. З розпадом СРСР, у незалежній Україні розпочався спланований тиск Ватикану і католицької церкви з метою витіснення православ’я. У західних областях України для цього використовували католицькі і греко-католицькі общини. У Севастополі таких можливостей немає. Місцева католицька громада є малочисельною. Говорять про 300 її членів, але до міськради з вимогами приходять 7 людей. І ця малочисельна католицька громада намагається здійснити цю експансію в Севастополі. На якій підставі місто повинне робити малочисельній громаді такі подарунки? Католицизм завжди був зброєю проти православ’я. Нагадую, що близько 80% мешканців міста-героя хрещені у православній церкві». 

Через аналогічну неприязнь окремих представників влади, але вже до греко-католиків, УГКЦ в Одесі вже понад 15 років не може отримати землю під храм. Це при тому, що за оцінками соціологів, в місті проживає близько 10 тисяч греко-католиків, а це 1% жителів Одеси. Зараз УГКЦ проводить богослужіння в невеличкому будиночку, який облаштовано іконостасом, але будувати на його місці церкву неможливо, оскільки ділянка замала і знаходиться фактично впритул до багатоповерхівок. Основним противником виділення землі УГКЦ в Одесі є депутат обласної ради, очільник місцевого осередку православної церкви московського патріархату, відомий українофоб, - владика Агафангел. Він вважає, що греко-католиків у місті замало не те що для будівництва храму, а й навіть молитовного дому. Якщо храм зведуть, то це, на його думку, буде спробою нав'язування православній громаді Одеси уніацітва. Офіційно ж міська влада відмовляє УГКЦ у виділенні землі буцімто тому, що з питання будівництва греко-католицького храму не проводилися громадські слухання, хоча, згідно закону, вони в даному випадку не потрібні.

При цьому без будь-яких громадських слухань в Одесі виділяються землі під забудову єврейській громаді та тій-таки УПЦ МП. Остання взагалі обласкана місцевою владою. Наприклад, цьогоріч одеська мерія віддала в користування УПЦ МП храм Усіх Святих за символічну плату у 1 гривню 20 копійок. А в будівлі колишнього науково-дослідного інституту, розташованого біля Свято-Благовіщенського храму, УПЦ МП дозволили навіть облаштувати гуртожиток для 23 сімей багатодітних священників. 

Самозахоплення і рейдерство 

Одеський владика Агафангел – не єдиний представник УПЦ МП, який не гребує усіма можливими засобами, щоб не пустити на свою територію конкурентів. Наприклад, у Сумах УГКЦ протягом 5 років безрезультатно намагалася допитися виділення землі під храм. І коли нарешті минулого року міська влада затвердила проект греко-католицького храму Введення Богородиці, до неї з листом-вимогою не видавати УГКЦ землю звернувся єпископ Сумський і Охтирський Євлогій (Гутченко). 

«Для Сумщини ця конфесія ніколи не була характерною. З історії заселення Сумщини відомо, що переселенці з Правобережжя, які заснували наше місто, шукали порятунку від католицької експансії, що насаджувалась там уніатами вогнем і мечем. І от, через триста п’ятдесят років уніати прийшли до наших домівок, щоб уже тут, де ніколи не було унії, будувати храми, користуючись релігійною необізнаністю пересічних городян, залучати їх до конфесії, яка стала причиною страждань їхніх далеких предків», - пише він в своєму листі. 

«До мене звертаються ветерани Великої Вітчизняної війни, яких непокоїть, що на вулиці на честь 20-річчя Перемоги (саме там планували виділити ділянку під храм УГКЦ – Авт.) будуть зводити храм конфесії, представники якої свого часу благословили вояків сумнозвісної дивізії СС «Галичина», що за віросповіданням у більшості були греко-католиками», - додає єпископ УПЦ МП. 

І міська влада представника УПЦ МП таки послухала і запровадила мораторій на виділення земель під храми. Підстава – в місті заплановано для будівництва забагато храмів. Зазначимо, що майже усі з запланованих належать до УПЦ МП. «Більше десятка ділянок виділено, але будівництво на них не проводиться. Там або стоять імпровізовані «сарайчики», каплички, або взагалі нічого немає. Тому ми закликаємо релігійні громади довести розпочате будівництво до кінця», – сказав головний архітектор Сум Володимир Биков. 

Попри те, що УПЦ МП отримує щороку майже вдвічі більше земель, ніж будь-яка інша конфесія, вона не гребує й самозахопленнями. Зокрема, такий випадок зафіксований у парку «Юність» у Святошинському районі міста Києві. Представники громади УПЦ МП пояснили, що їм начебто важко отримати земельну ділянку без хабарів і це чи не єдиний можливий спосіб побудувати церкву. Однак проти будівництва виступила місцева громада. При цьому з противниками забудови неофіційно зустрічався працівник СБУ, котрий цікавився, чому це громадські активісти буцімто компрометують УПЦ МП. Схожі випадки були й в інших районах столиці. У всіх цих випадках не існує жодної реакції з боку місцевої влади чи правоохоронних органів на незаконні дії релігійної організації.

Схожі зазіхання на землю зафіксовані й з боку УПЦ КП, щоправда не такі кричущі з точки зору закону. Останній – сумнозвісне знесення старої споруди у Десятинному провулку в Києві під резиденцію патріарха Філарета. Де-юре, будинки 3 та 5 у провулку Десятинному були передані УПЦ КП для експлуатації й обслуговування ще у 2002 році. У 2007 році тодішній мер Києва Леонід Черновецький своїм указом змінив цільове призначення цієї земельної ділянки і надав дозвіл проектування та будівництво комплексу будівель адміністративного, житлового та господарського призначення з підземним паркінгом. Забувши, щоправда, що, оскільки ця земля знаходиться на заповідних територіях, то дозвіл на її забудову має надавати Верховна Рада. 

Та попри величезну кількість виділеної землі, як вже згадувалось, грошей на будівництва храмів у релігійних громад уже не вистачає. Тож часом вони вдаються до рейдерських захоплень уже існуючих храмів. В основному ця боротьба точиться між УПЦ МП і УПЦ КП. Й загострилася вона якраз з внесенням змін до Земельного кодексу. Зазвичай, перемогу здобуває УПЦ МП, заручившись рішеннями судів, подекуди абсурдними.

Так, Донецький окружний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2011 року відібрав будівлю храму в с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області у громади УПЦ КП, який був відновлений нею протягом останніх 15 років. У рамках адміністративного провадження суд визнав недійсним розпорядження Донецької обласної державної адміністрації від 09.02.1996 № 64 про передачу релігійній громаді Вознесіння Господнього УПЦ КП культової будівлі (храму) у селі Кам’янка. Підставою для такого рішення суду став позов громадянки Варвари К., яка заявила, що лише кілька місяців тому дізналася, що в 1996 році храм передано у власність парафії Київського патріархату. Насправді у 1996 році громаді передали недобудований об’єкт (за словами представників УПЦ КП, були лише стіни), котрий громада добудувала власним коштом. Варвара К. заявила, що її права були порушені, оскільки, проживаючи в с. Кам’янка, вона є парафіянкою УПЦ МП. 

Тобто суд за примхою однієї лише жіночки відібрав храм у громади, яка його добудувала і користувалася ним протягом 15 років, незважаючи на те, що позивачка пропустила усі можливі терміни подання позову. І таких прикладів, на жаль, багато. 

Церковний ґешефт 

Здавалося б, 23 тисячі храмів на країну з населенням у понад 40 мільйонів, 80% з яких вважають себе віруючими, навіть замало. Але, якщо в селах церков дійсно не вистачає, то мешканці міст починають вже потроху протестувати проти тотального оцерковлення. Так, у квітні в Донецьку місцеві мешканці розгромили паркан навколо запланованого будівництва церкви, тому що під неї відвели сквер і дитячий майданчик. У Чернівцях влітку місцева влада скасувала будівництво двох церков у спальних районах міста після масових протестів мешканців багатоповерхівок, у яких також під культову споруду забирали дитячі майданчики. 

Тож вірянам, принаймні в містах, храмів уже вдосталь. Та й самі релігійні общини вже не можуть фінансувати новобудови. Але ж продовжують «вибивати» під них землю. Навіщо?

Формально від збільшення храмів тієї чи іншої конфесії кількість віруючих загалом в країні навряд чи збільшиться. Але може відбутися їхній перерозподіл – перетікання з однієї конфесії до іншої. Втрата прихожан – це прямі збитки для церкви, й насамперед фінансові. Адже, чим менше прихожан, тим менше пожертв на церкву. 

Щодо агресивності в земельному питання з боку УПЦ МП, то тут існує ще й політичний аспект. Дочірня структура Російської православної церкви, хоч і має свою певну автономію, але не може допустити відтоку своїх прихожан до УПЦ КП та УГКЦ, які проштовхують ідею створення єдиної української помісної церкви. Адже тоді РПЦ без свого українського філіалу вже не буде найбільшою православною церквою організацією у світі. 

До того ж, з землі завжди можна отримати зиск. Особливо, якщо її можна отримати без участі в земельному аукціоні, не в оренду, а в довічне користування, й фактично за безцінь. А там вже інше питання – під що її використати. Уже є прецеденти, коли на відведеній під храм землі будуються багатоповерхівки, квартири в яких продаються через комерційні структури. 

Приміром, в Івано-Франківську 1,4 га міська влада надала в постійне користування для «будівництва та обслуговування культової споруди (храм, парафіяльне управління з релігійно-просвітницьким та житлово-господарським комплексом)». Натомість на цій землі вже другий рік будують висотний житловий комплекс. В проекті, щоправда, передбачена церква, але займає вона тільки четверту частину відведеної землі й поки що її будівництво не розпочато. 

Все це беззаконня з воцерковленням земель (порушення прав релігійний громад, нецільове використання земель тощо) відбувається з потурання центральної та місцевої влади. І причини цьому прості й зрозумілі. По-перше, надання преференцій тій чи іншій конфесії в країні, де поняття кумівства і салоган «свій до свого по своє» стали нормою, пояснюються банальним психологічним фактором – це своєрідне замолювання гріхів у тій церкві, до якої звикли ходити. По-друге, надання домінуючій церкві преференцій – банальне загравання з електоратом. І, по-третє, звичайний особистий зиск. Адже очевидно, що, затверджуючи проект тієї ж таки багатоповерхівки в Івано-Франківську, міська влада просто не могла не побачити, що це не «житлово-господарський комплекс» для потреб невеличкої релігійної громади. 

Наталка Васютин, спеціально для «Ні корупції!»

span style="mso-ansi-language: UK;" lang="UK"