Корупція як спонукання до адміністративної реформи столичної області

 

Вже більше 8 років навколо Києва розгортається боротьба, що можна буде порівняти з гарячою війною в Секторі Газа в Ізраїлі. Але там рвуться бомби, а в Україні все шито-крито, тільки сільські голови та депутати мруть як мухи, а вчорашні посадовці в Київській області втримуються біля владного «корита» не більше ніж по одному-два роки. Чому?

Все просто: ще чотири роки тому будь-яке земельне володіння, а ми нарахували тоді біля 17 форм відношення громадянина до цієї форми нерухомості, могло оцінюватися в межах Київської області за ринковою вартістю з різницею в 50-60 разів (!!!). Наприклад, реальні операції на Осокорках свідчать про вартість в 32000 доларів за сотку, а в Кагарлицькому районі (60 км від Києва) вже за 500 доларів за сотку земля нікому не треба. Цікаво, що покупці часто мали справу із загазованими та брудними передмістями з нерозвинутою та проблемною інфраструктурою доріг та комунікацій, а в 50-60 км від Києва відкривалися ландшафтні та повітряні ресурси Київщини, та ще й місцеві можновладці старалися: тут тобі і дорога, тут тобі і освітлення. Місцеві мешканці: м'ясо, молоко, овочевий натурпродукт.

Ні, ріелтерська «братва» спонукала попит лише ближче до Києва. І пояснення тут було таке: в Обухові, Ірпені, Києві та Києво-Святошинському районі – легше домовитися. І домовлялися.

Наприклад, в Ірпені надомовлялися до того, що колишня управляюча справами була викрита на підробці подвійних рішень виконкому під одним номером, та впала в «розлад здатності розмовляти», так прокуратура і не змогла її тоді допитати, а в селі Лісники Києво-Святошинського району надомовлялися до того, що почали друкувати подвійні акти на одну й ту ж ділянку землі, а журналістке розслідування редакції газети «Наша версія» виявило власників земельних ділянок, які нічого про ту землю не знали. Одна жіночка чотири роки тому написала заяву до Києво-Святошинської адміністрації, та згодом отримала відповідь, що землі для неї немає, а лише нещодавно від журналістів «Нашої версії» та правозахисників дізналася, що насправді володіє 15 сотками в селі Лісники. В кого акт на землю – невідомо. Тепер найцікавіше.

Жінка згідно з реєстром державного кадастру володіє землею, а ніяких ознак цього володіння немає, куди тепер і як звертатися? Всім зрозуміло, що таким чином численні рішення Лісниківської сільської ради є підробленими, але яке відношення до цих розборів польотів владних людей можуть мати звичайні люди? І що вимагати? Писати заяву практично на себе: перевірте будь-ласка з моєю допомогою чи без мене вкрали державну чи чиюсь власність? Абсурд. Чи ще крутіше: перевірте, будь-ласка, чи володію я землею в селі Лісники, бо я нічого про це не знаю!

На інформацію про скоєні злочини в Лісниках більшість людей із земельного кадастру, через яких була виділена земля взагалі вважають якоюсь фантастикою чи аферою. Мовляв, все це придумали самі журналюги. Але як би там не казали, та ми свою роботу зробили.

Державо! Хто там має захищати людей від свавілля? Бо з технічного власника кадастру нам відповідають, що для отримання інформації треба знати точні дані акту на землю. А хто ж його знає, коли самі собі виписують і самі собі володіють, використовуючи наші персональні дані!

Скільки ж їх там було вкрадено з папок організацій та банків в процесі передачі мінюсту, яке так завзято їх захищало, що виявилось нездатне прийняти замовлені для «захисту» бази даних, та чиновники самі не розуміли для чого це їм було потрібно.

А держава у вигляді Києво-Святошинської прокуратури зараз втрачає не тільки вплив на реєстраційний процес майна, а й найцінніші ресурси – Чернечий ліс біля тих же Лісників та завдяки настирним лобістам буде порізано Біличанський ліс на клаптики, що згодом виявляться чи то чагарником, чи то зеленими насадженнями, як колись таке трапилося в лісистій Бучі. Над лісом в Биківні, що на лівому березі столиці, вже «трудяться» ті ж самі київські пацани, що купують джипи, бо часто під`їхати в Києві з вулиці на вулицю «обломно», а десь в Осокорках та у Вишневому ще й небезпечно, бо поки платять за «паперові комунікації» - треба щось заробити на цій земельній лихоманці!

А що вони будуть робити потім? Бо Україна вже зараз підпадає під статтю екоциду, знищуючи навколо Києва один за одним масиви лісу, не розуміючи, що буде порушена захисна зона пристоличного міжріччя у Ворзелі-Ірпені, під Обуховом та в Биківні. В Києві, що пишався своєю натуральною природою, можна буде поставити хрест на сумну пам`ять про найзеленіше місто Європи.

Може, поки не пізно, слід віддати в одні руки більшість інфраструктури Київської області, не мусолитись з «хуторськими генпланами», що можуть тепер розвиватися лише без комунікацій, бо де взятись суспільному майну, в країні індивідуальної лихоманки споживання? Може хоча б тоді більш-менш рівномірно розміститься соціальне забезпечення мешканців сіл, а держава зможе правозахистити їх та спонукати киян опікуватися не дармовими чи корупційними схемами «земельної лихоманки», а відповідно  до системного зростання потреб столиці все ж таки визначити загальну стратегію Києва та Київської області.